В. Г. Деркач, доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С. М. Савенка БДМУ:

– Відповідно до статті 1 Закону України "Про попередження насильства в сім’ї", насильством в сім’ї визнають будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного та економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини і громадянина, і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю. Таким чином виділяють наступні обов’язкові ознаки насильства в сім’ї:
особами, котрі страждають від сімейного насильства, можуть бути тільки члени сім’ї – тобто цей "Закон" не поширюється на сусідів, співмешканців, у тому числі й розлучених осіб, що продовжують спільно проживати, осіб, що зустрічаються, але не перебувають у шлюбі тощо;
діяння насильника повинно бути протиправним (тобто суперечити нормам чинного законодавства);
діяння призвело або могло призвести до порушення прав члена сім’ї як людини та громадянина;
вина насильника повинна виявлятися у формі умислу, а не необережності.
За спрямованістю дій "Закон" виділяє чотири види насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне, розкриваючи зміст кожного із зазначених видів насильства:
1. Фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі та гідності.
2. Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а та¬кож дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї.
3. Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняються емоційна невпевненість і нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.
4. Економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.
Причини виникнення проблеми насильства в сім’ї:
зниження життєвого рівня в умовах соціально-економічної кризи в
суспільстві, злиденність, нестача коштів;
наркоманія, пияцтво;
загальний низький рівень духовності, інтелігентності, вихованості у сімейних стосунках;
невдалий шлюб;
пропаганда насильства на ТБ, відео, в пресі, Інтернеті;
зміна ролей чоловіка та жінки в родині, не зрозуміло, хто – "годувальник", а хто – "утриманець";
безробіття і страх втратити роботу;
терпляче ставлення до насильства в українському суспільстві;
економічна нерівноправність, залежність жінок в сім’ї;
невпевненість у майбутньому, загальний настрій песимізму, відчаю, які характерні для сучасного українського суспільства;
подружня невірність;
загальноприйнятий тип взаємовідносин, коли влада розподіляється за ознаками статі та віку;
скрутні, незручні житлові умови;
сексуальні проблеми;
провокування насильства та конфліктів.
Найсуттєвішою перешкодою для виявлення факту насильства в сім’ї є небажання самої жертви говорити на цю тему. Вона добровільно не розповідає або в багатьох випадках приховує факт насильства. Особливо це характерно для дітей – зазвичай діти, котрі зазнали насильства, уникають викриття факту насильства. І першою причиною, як не дивно, є любов до своїх батьків, навіть до тих, що чинять насильство.
Найбільш типовими розладами психіки у жертв насильства є:
порушення сну;
соціальне уникнення, дистанціювання та відчуження від інших,
зокрема близьких членів сім’ї;
вибухоподібні емоційні спалахи, роздратованість або схильність до фізичного насильства над іншими людьми;
зловживання алкоголем або наркотиками, особливо для "зняття гостроти" хворобливих переживань, спогадів або почуттів;
антисоціальна поведінка або протиправні діяння;
депресія, суїцидальні думки або спроби самогубства;
симптоми підвищеної збудливості: лють, гнів, ненависть;
інші симптоми: тривога, проблеми зі здоров’ям загального плану, порушення відчуття себе як особистості;
Рідні таких осіб описують їх як холодних, байдужих, недбайливих людей. У них часто бувають відчуття відсутності майбутнього життя у вигляді песимізму (майбутнє неперспективне, його немає), очікування короткого за тривалістю життя, нещастя в майбутньому.
У дітей та підлітків можуть розвиватися гострі афективні реакції (агресивна, аутоагресивна, демонстративна), як стан вираженого емоційного напруження, зумовленого психічною травмою. Часто у них виникають ситуаційно зумовлені патологічні порушення поведінки: втечі з дому, рання алкоголізація та вживання інших психоактивних речовин, суїцидальна поведінка, транзиторні сексуальні спотворення.
При грубій та агресивній поведінці насильника у малолітніх дітей розвиваються гострі афективні реакції типу шокових, у деяких випадках з порушенням свідомості, відсутністю мовного контакту та наступною втратою пам’яті на події кримінального періоду. Потім у них формуються такі невротичні розлади, як нічне нетримання сечі, загикування, страхи, атипові депресії, тривога.
У дітей, котрі постраждали від жорстокості та зневаги, в подальшому можуть сформуватися такі психічні порушення як підозрілість з відсутністю віри в можливість покращення внутрішньосімейної ситуації, низька самооцінка, емоційна залежність, відчуття самотності, ізольованості, страх перед майбутнім, впевненість у безперспективності, схильність до депресій, істеричні та/або депресивні симптоми.
Найтиповішими наслідками насильства в сім’ї стають такі поведінкові
прояви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки, конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність, пропуски уроків без поважних причин, незвичайна замкненість.
До емоційних проблем таких дітей також можна віднести підвищену агресивність, переважно знижений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттів, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).

Н.С.Карвацька, доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка Буковинського державного медичного університету (БДМУ):
– Конвенція ООН з прав дитини (1989 р.), яку ратифікувала Україна у 1991 р., – найбільш вагомий міжнародний документ, у якому визначено стандарти прав дитини в усіх сферах життя суспільства. Звернено увагу на наступне: жодна дитина не може бути покарана або піддана жорстокому нелюдському поводженню, не може бути позбавлена волі; у поводженні з дитиною компетентні органи повинні діяти в інтересах дитини.
На законодавчому рівні у нашій державі введено багато нових норм у "Кодексах": Сімейному, Цивільному, Кримінальному, – які повинні захистити права дитини, визначити дітей повноправними учасниками суспільних відносин.
Законом передбачено, що здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:
1. Спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, яким визначено Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, а також відповідні управління місцевих державних адміністрацій.
2. Службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ.
3. Органи опіки та піклування.
4. Спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, тобто, кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, а також центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.
Підставами для вживання заходів з попередження насильства в сім’ї є:
заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;
висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;
отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.
Існує ряд заходів з подолання проблеми насильства.
1. Необхідно регулярно проводити бесіди, які б мали змогу виховати у майбутніх батьків почуття поваги до людей різного віку, у тому числі й до маленьких дітей. Таким чином, це забезпечить зменшення домашнього насильства в майбутньому і його повне викорінення.
2. Ефективними шляхами подолання насильства в сім’ї є досягнення рівності жінок і чоловіків та подолання гендерних стереотипів. Проте, жінки повинні бути проінформовані про їхні права та знати можливості, що надаються жертвам насильства в сім’ї.
3. Дітей необхідно виховувати в дусі усвідомлення їх власної гідності, особливо дівчат. Другий важливий фактор – гласність. Необхідна повнота інформації, щоб люди знали про проблеми насильства. Водночас, на сьогодні є ще багато людей, які ніколи не чули терміну "насильство в сім’ї".
4. Для профілактики насильницької поведінки потрібно поширювати серед населення такі складники виховного процесу: укріплення механізмів адаптації; усунення негативних варіантів поведінки; полегшення доступу до соціальної допомоги. Необхідно подолати "змову мовчання", яка потурає насильницьким діям, популяризувати соціальну допомогу на ТБ та в пресі.
5. Більш детальне тлумачення норм "Закону" є також важливим заходом для попередження насильства над дітьми в сім ї. Наприклад, "Сімейний Кодекс" передбачає, що батьки мають право на виховання своїх дітей тими методами, які вони вважають за потрібне. Тому необхідно чітко розмежити можливі засоби виховання, що їх мають право використовувати батьки, встановити конкретні норми, конкретні обставини, а не обмежуватися виразом "та в інших випадках".
Для запобігання подібним проблемам необхідно відкривати спеціальні "школи для молодих батьків", діяльність яких має бути спрямована на налаштування батьків на прояв турботи про своїх дітей, пропаганду злагоди та гуманності по відношенню до своїх дітей.
Приблизна програма таких шкіл має бути наступною:
навчити батьків визнавати право дитини на особисте життя;
довіряти дітям;
поважати почуття кожного з батьків;
забезпечити в сім’ї емоційний комфорт;
говорити і діяти так, щоб діти відчували себе у безпеці та комфорті;
дати можливість дітям розповідати про те, що вони відчувають;
забезпечити фізичну безпеку усім членам сім’ї;
не залишати дитину без нагляду в громадських місцях;
підтримувати сімейний режим;
навчати дитину правил особистої гігієни та правильного харчування;
слідкувати за дотриманням дисципліни дітьми;
бути послідовним у своїх рішеннях і діях;
створювати правила поведінки відповідно до вікового розвитку дитини;
чітко визначати межі дозволеного для дітей;
давати дітям настанови, але не покарання;
приділяти дитині свій час та увагу;
постійно брати участь у житті дитини: різних заходах, іграх, спілкуватися з її друзями;
залучати дітей до своїх заходів;
розповідати дитині про власне ставлення до життєвих цінностей;
заохочувати дітей займатися тим, що їм цікаво, проявляти та виражати любов до дитини.
Окрім усього вище зазначеного, необхідно реформувати освітню систему в галузі правознавства для того, щоб діти знали свої права та обов’язки перед своїми батьками, і як майбутні батьки.