Іноді, при незручному русі, піднятті ваги або навіть кашлі людину пронизує гострий біль у хребті. Частіше він не обмежується ділянкою спини і може віддавати в стегно, гомілку, плече, пальці кистей і стоп. Біль посилюється при ході, кашлі, чиханні, нахилах тулуба. В повсякденній практичній діяльності лікаря таких хворих щорічно становиться все більше. Що ж це за хвороба?

Вважають, що абсолютна більшість випадків (80%) поперекових болів, невралгій верхніх і нижніх кінцівок є наслідком патологічного стану між хребцевих дисків. І ця патологія має свою назву – остеохондроз хребта.
Щоб зрозуміти як він виникає треба ознайомитися з структурою хребтового стовпа. Він складається з окремих хребців, які з’єднані між собою міжхребцевими дисками, суглобами і зв’язковим апаратом. Особливістю хребта є зм’якшення постійно діючих на нього навантажень за рахунок функцій міжхребцевих дисків, м’язів спини та черева.
Основне навантаження іде на міжхребцеві диски, які складають 25% загальної довжини хребта. По локалізації хребет або хребтовий стовп поділяється на три ділянки: шийний відділ – 7 хребців, грудний – 12, поперековий – 5 хребців.
В основі захворювання остеохондрозу хребта лежать дегенеративно-дистрофічні зміни в міжхребцевих дисках, які приводять до вторинних радикулітів, церебральних і вегетативних синдромів з боку внутрішніх органів. Все це призводить до порушення працездатності і навіть інвалідності. Остеохондроз хребта найчастіше зустрічається в найбільш працездатному віці – 30-40 років. По частоті ураження перше місце займає поперековий відділ хребта, друге місце – шийний відділ і третє – грудний. Причини, що ведуть до утворення остеохондрозу хребта, різноманітні. Основною є травматичний момент – хронічна мікротравма, надмірна вага, нерівномірне навантаження – сколіоз, укорочення нижньої кінцівки, вроджені аномалії хребта, остеохондропатія апофізів тіл хребців – хвороба Шоермана-Мау.
Клінічна картина або прояви остеохондрозу обумовлені характером зміщення ураженого диску і проявляються больовим фактором і характерною симптоматикою з урахуванням локалізації. При шийному остеохондрозі, коли уражаються декілька дисків клінічна картина характеризується різноманітністю симптомів: компресійні (корінцеві, синальні) і рецепторні (вегетативні) синдроми.
Ведучою ознакою корінцевого синдрому є біль, пов’язаний з боковою компресією кістковими розростаннями. Біль розповсюджується на нижній відділ плеча, передпліччя, пальці. Відмічається "повзання мурашок" по всій руці, або пальцях, наступає гіпотрофія і гіпотонія м’язів.
Спінальні синдроми, обумовлені остеохондрозом, називають дискогенними мієлопатіями. Вони можуть бути обмовлені випучуванням диску в сторону спинно-мозкового каналу, кістковими розростаннями, а також епідуритом, що супроводжується венозним застоєм і порушенням циркуляції ліквора. Крім того, виникнення спінальних синдромів може розвинутись на грунті порушення кровопостачання спинного мозку (ішемічна мієлопатія), викликаного тиском остеофітів на передню спінальну або хребтову артерію. Основні симптоми спінальної дискогенної мієлопатії – рухові розлади в вигляді спастичних парезів нижніх кінцівок. Потім поступово наростає слабкість і атрофія м’язів рук. В запущених випадках може порушуватись функція тазових органів.
Найбільш типовим проявом шийного остеохондрозу, який спостерігається у 88% хворих є цервікальна дискалгія, що проявляється постійним або у вигляді нападів болем в шиї, хрусті при рухах головою.
Синдром хребтової артерії, обумовлений її звуженням внаслідок тиску унко-вертебральних розростань зустрічається у кожного четвертого хворого. Клінічно синдром проявляється черепно-мозковими розладами: головний біль, нудота, блювота, головокружіння, короткочасна втрата свідомості при різкому повороті голови.
Патологічні зміни в симпатичних вузлах, що спостерігаються при остеохондрозі, викликають біль у серці, що іноді помилково трактують як ішемічну хворобу серця, можуть симулювати плече-лопаточний периартрит, епікондиліт, стилоідит.
При грудному остеохондрозі ведучим є біль, частіше в міжлопатковій ділянці, який підсилюється при фізичному навантаженні, тривалому вимушеному положенні.
При випаданні диска біль крім хребтової локалізації часто носить характер міжреберної або абдомінальної невралгії, ірадіює в нижні кінцівки.
Нерідко у хворих має місце зниження чутливості і підвищення колінних та ахілових рефлексів. Рухові порушення проявляються парезом однієї або обох ніг, м’язевими атрофіями.
Вісцеральні симптоми проявляються у вигляді болю в області серця, в животі, в правому підребір’ї, що нерідко може симулювати патологію органів живота і навіть спровокувати неоправдане хірургічне втручання.
Поперековий відділ хребта – найбільш часта локалізація остеохондрозу. У більшості випадків (50%) в патологічний процес залучається один диск, рідше два, зовсім рідко 3-4 диска.
Основний клінічний симптом – біль в попереку, що ірадіює в ногу (90%) або тільки в нозі. При різких рухах можливі простріли.
Постійний біль в попереково-крижовій ділянці, що ірадіює в одну або обидві кінцівки пов’язаний з грижею диска (грижа Шморля) і вазомоторними змінами в корінці.
Чутливі порушення, як і корінцеві болі, є проекційними, спостерігають зниження больової і тактильної чутливості.
Як правило, зони порушення чутливості локалізуються в сідничній ділянці, вздовж стегна, гомілки, часто поєднуються з парестезіями в виді "повзання мурашок", поколювання.
У людей, які тривалий час хворіють, відмічається атрофія м’язів, зниження їх тонусу, сухожилкових рефлексів на кінцівці, в яку ірадіює біль. Діагностичну цінність являють собою рухові розлади у вигляді парезів певних груп м’язів. Так, слабкість довгого розгинача великого пальця стопи характерна для стиснення корінця тіла п’ятого поперекового хребця, а слабкість литкового м’яза – корінця першого поперекового хребця.
Поперековий остеохондроз супроводжується і вегетативними розладами, які клінічно проявляються у вигляді ціанозу кінцівки, порушенням потовиділення, сухістю та лущенням шкіри, мерзлякуватості кінцівок, м’язевих і судинних спазмів, які ведуть до постурального набряку стопи і ділянки зовнішньої кісточки.
Поступово розвиваються і статичні порушення, а саме: зменшення поперекового лордозу, виникнення рефлекторно-больового сколіозу.
У більшості хворих формується вимушене положення тулуба з нахилом його вперед і в сторону.
Хода скована, в сидячому положенні більшість хворих намагаються розвантажити хребетний стовп, упираючись руками в площину, на якій сидять.
Лікування остеохондрозу в основному консервативне. Застосовуються загальні заходи – загальнозміцнююча гімнастика, дієта з метою нормалізації ваги, вітамінотерапія, застосування біостимуляторів і хондропротекторів.
При місцевому лікуванні приміняють витягання, лікувальну гімнастику, мануальну терапію, лікувальні блокади, фізіофункціональні, санаторно-курортні і ортопедичні методи.
Витягання – один з важливих методів лікування при остеохондрозі, ефективність якого полягає в тому, що забезпечується спокій ураженого відділу хребта; досягається розвантаження його і зниження внутрішньодискового тиску; зменшуються м’язеві контрактури; збільшуються розміри міжхребцевих отворів і тим самим зменшується компресія корінця, що призводить до усунення підвивиху в міжхребцевих суглобах і зменшення набряку.
При шийному остеохондрозі витягання здійснюють за допомогою петлі Глісона, при грудному та поперековому – використовують підпахові кільця і тазовий пояс.
Більш ефетивним є підводне вертикальне витягання в басейні з вантажем від 20 кг (початковий) до 40 кг (кінцевий) 10-12 процедур по 30 хв кожна.
Лікувальну гімнастику і масаж призначають всім хворим після стихання гострого болю. Ці процедури нормалізують тонус м’язів, покращують крово- та лімфопостачання.
Мануальна терапія має на меті відновлення анатомічних взаємовідношень в міжхребцевих суглобах, усунення зміщення дисків і в показаних випадках дає прекрасний результат і сприяє ремісії захворювання.
Значне місце у лікуванні остеохондрозу відводиться фізіотерапевтичним методам. Широко затстосовуються теплові процедури – озокерит, парафін, грязеві аплікації, електрофорез з розчином новокаїну, йодистого калію, анальгіну, лазеротерапія та ін. Ефективна акупунктура, при якій в біоактивні точки організму виділяються особливі речовини – ендогенні опіати, які мають анальгезуючу дію. Крім того, при акупунктурі розширяються судини і нормалізуються обмінні процеси в ураженому відділі хребта.
Ортопедичне лікування полягає у призначенні корсетів, головотримачів. Призначати їх треба тимчасово на період загострення, так як при постійному тривалому носінні розвивається атрофія м’язів. Для осіб, діяльність яких зв’язана з важкою працею можна рекомендувати пояс штангіста, гуцульський пояс.
Санаторно-курортне лікування – сірководневі, родонові ванни і грязеві аплікації.
В останні роки у частини хворих (до 25-30%), у яких консервативне лікування виявилось безуспішним, застосовують хірургічне лікування: видалення грижового випинання, остеофітів (кісткові розростання). Враховуючи, що остеохондроз є важким і розповсюдженим захворюванням, обумовлює тимчасову, а часом і стійку втрату працездатності, велике соціальне значення має профілактика захворювання, особливо при наявності початкових його ознак. Комплексне консервативне лікування остеохондрозу хребта не тільки знімає больовий фактор, але й поновлює функцію хребтового стовпа і покращує якість життя. Своєчасно звертайтесь до лікаря при появі болю в хребті, не займатеся самолікуванням, що може привести до ускладнень, які іноді важко піддаються лікуванню. Щоденно займайтесь лікувальною фізкультурою (ЛФК), плаванням у басейні, проводьте свою відпустку на морі.


В. Л. Васюк, завкафедри травматології, ортопедії та нейрохірургії, д. мед. н., професор

А. Т.Зінченко, доцент кафедри травматології, ортопедії та нейрохірургії,
заслужений лікар України