Імунітет (лат. іmmunitas – звільнення) – це спосіб захисту організму від сторонніх антигенів (АГ), що несуть на собі ознаки чужорідної інформації.
Імунна система людини це потужний щит, який формується ще в утробі матері і дозволяє захистити організм від агресивного зовнішнього середовища, що насичене вірусами, бактеріями, іншими мікроорганізмами та АГ. Імунітет може бути специфічним і неспецифічним. Специфічний (набутий) імунітет є суворо індивідуальним для кожної людини і залежить від перенесених хвороб e минулому, або від отриманих щеплень. Неспецифічний імунітет – це імунітет вроджений, який кожна людина отримує при народженні індивідуально. Зниження функції опірності організму до різних інфекцій призводить до імунодефіциту.
За своїм походженням імунодефіцити можуть поділятися на первинні (вродженні) та вторинні (набути). Набуті (вторинні) імунодефіцити зустрічаються набагато частіше за первинні. Зазвичай вторинні імунодефіцити розвиваються на тлі дії на організм несприятливих чинників та різних інфекцій. Як і у разі первинних імунодефіцитів, при вторинних імунодефіцитах можуть порушуватися або окремі компоненти імунної системи, або вся система в цілому. Більшість вторинних імунодефіцитів (окрім імунодефіциту, викликаного вірусом ВІЛ) є оборотними, і добре піддаються лікуванню.
У дітей імунітет має ряд особливостей, які роблять дітей більш сприйнятливими по відношенню до багатьох інфекцій. Розвиток та функціональна зрілість імунної системи визначаються віковими особливостями та умовами догляду за дитиною, у тому числі характером харчування. Із п’яти критичних періодів становлення імунітету в постнатальному періоді два припадають на перший рік життя (період новонародженості та 3-6-й місяць життя). Коли дитина досягає 3-6 місячного віку, її імунна система втрачає материнський захист, що забезпечувався антитілами класу IgG. Розпочинається синтез власних антитіл імунологічної пам’яті. Незрілість системи імунітету визначає підвищену чутливість малюка до збудників ГРВІ (риносинтиціального, аденовірусу, парагрипу) та формування харчової алергії. Тому першою підтримкою імунної системи малюків у позаутробному житті є грудне вигодовування, яке забезпечує, зокрема, раннє прикладання до грудей матері після народження дитини. Грудне молоко забезпечує ефективний захист від бактеріальних збудників, перешкоджаючи заселенню умовно-патогенними чи патогенними представниками флори шкіри і слизових оболонок, та здійснює захисну роль – "теплу вакцинацію" при отриманні молозива, даруючи дитині відчуття тепла, любові, які сприяють становленню її нервової та імунної системи.
Материнське молоко з давніх-давен сприймалося не лише як адекватна їжа, але й як потужна протидія багатьом захворюванням. Наші пращури не могли пояснити, у чому полягає його захисний ефект, але на власні очі бачили і розуміли, що діти, які вигодовуються грудним молоком, рідко хворіють, добре ростуть і розвиваються. Грудне молоко об’єднує фактори специфічного і неспецифічного імунного захисту, що виконують дві провідні функції: становлення імунологічної реактивності організму дитини та захист її від вторгнення хвороботворних агентів, які тривають і на другому році життя. Передусім привертає увагу високий вміст антитіл класів IgA (у тому числі секреторного), IgG і IgM, що блокують проникнення інфекційних збудників та формування харчової алергії у маляти. Грудне вигодовування являє собою пасивний шлях передачі захисних факторів, забезпечує оптимальні умови для планомірного росту функціональної зрілості імунної системи та здійснює тривалий позитивний вплив на імунологічну реактивність організму дитини.
Якісне, раціональне харчування дитини має забезпечувати його всіма поживними речовинами, вітамінами і мінералами необхідними для росту і розвитку. Недолік одного або декількох живильних елементів підриває роботу імунної системи і послаблює імунний захист дитини. Якість харчування безпосередньо залежить від його різноманітності. Тільки різноманітне харчування (продукти рослинного і тваринного походження) може дати дитині весь спектр необхідних йому поживних елементів.
Внаслідок недостатнього надходження вітамінів з їжею при нераціональному харчуванні, частіше одноманітному молочному або вегетаріанському, зростає ризик екзогенного гіповітамінозу. Розрізняють екзогенний (аліментарний) і ендогенний (внутрішній) гіповітаміноз. Ендогенна вітамінна недостатність виникає внаслідок часткового руйнування вітамінів у травному тракті, або через порушення їх всмоктування.
Клінічна картина гіповітамінозів характеризується різнобічною симптоматикою, дія окремих гіповітамінозів не завжди достатньо специфічна, тому діагностика гіповітамінозу часто досить складна. Практично всі гіповітамінози супроводжуються неспецифічними клінічними проявами – незадовільне самопочуття, прояви інтоксикації, зниження резистентності до інфекційних захворювань, схильність до затяжного перебігу захворювань та їх хронізацїї, зниження розумової активності, затримка психомоторного розвитку (у маленьких дітей).
Ефективність імунітету дитини залежить від багатьох факторів. Так, стан специфічного імунітету визначається, головним чином, вакцинацією дитини. У наш час завдяки вакцинації (щеплень) мільйони дітей у всьому світі набувають природну несприйнятливість до багатьох небезпечних хвороб, багато з яких перебувають з тяжким перебігом та розвитком важких ускладнень.
Негативний вплив на імунну систему спостерігається у дітей, які страждають хронічними захворюваннями внутрішніх органів (гастрит, пієлонефрит, ентероколіт та ін.). Стан внутрішніх органів організму дитини визначає ефективність роботи його імунної системи. Імунна система не може нормально функціонувати, якщо хоча б один з внутрішніх органів дитини працює не так, як потрібно. Тому своєчасна діагностика і лікування хронічних захворювань дуже важливі для попередження розвитку багатьох ускладнень і негативного впливу на імунну систему дитини.
Умови життя дитини, психоемоційна атмосфера в сім'ї, у дитячому садку і школі, затишок та облаштованість побуту визначають якість життя дитини, а, отже, і рівень розвитку його імунної системи. Здоровою може бути тільки та дитина, яка, крім усіх необхідних продуктів харчування, отримує і батьківську любов, ласку і турботу.
Якщо у дитини виявляються клінічні ознаки імунодефіциту, слід обов’язково звернутися до лікарів. Реальна оцінка роботи імунної системи дитини – це складне завдання, вирішити яке може тільки фахівець-імунолог за допомогою об’єктивної оцінки імунного статусу, клініко-лабораторних показників, які характеризують стан імунної системи на момент обстеження.
Відповідно до сучасних рекомендацій використання імуностимулюючих засобів показано лише у дітей з імунодефіцитом підтвердженим лабораторно і тільки під контролем фахівця.

К. мед. н. Шахова О. О, асистент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб БДМУ