Початок розвитку імунопрофілактики тісно пов’язаний з іменем великого дослідника, хіміка за освітою француза Луі Пастера. Потягом 1881-1885 рр. він створив вперше у світі три вакцини: проти сибірки, сказу і холери курей.
Але головне, він обґрунтував реальну можливість використати мікроби для створення протимікробного захисту, обґрунтував методи одержання вакцинальних штамів мікробів та їх практичного застосування. Він провів блискучий публічний експеримент ефективності розробленої ним вакцини проти сибірки. Все це принесло йому неабияку славу. На основі його революційного вчення про вакцинацію розпочалися науково-дослідні роботи із створення ефективних вакцин. Ця робота продовжується і сьогодні.
Роль вакцин
У кінці ХІХ століття було створенно 5 вакцин (проти натуральної віспи, сказу, черевного тифу, чуми та холери), то вже у ХХ столітті було сконструйовано 32 вакцини, в тому числі 10 комплексних вакцин проти 22 інфекційних захворювань.
За допомогою цих вакцин досягнуто глобальної ліквідації у всьому світі натуральної віспи. Ліквідований у більшості індустріально розвинених країн світу поліомієліт. Сьогодні стоїть питання про ліквідацію цього захворювання в інших країнах. Вдалось різко знизити захворюваність дитячими інфекціями, забезпечити адекватний захист населення у вогнищах (ендемічних зонах) таких небезпечних інфекційних захворювань, як жовта лихоманка, кліщовий енцефаліт; обмежено поширення ряду бактеріальних та вірусних захворювань – менінгіту А і С, вірусного гепатиту В, грипу та ін. Результати використання вакцин дали значний успіх у ліквідації та зниженю вірусних та бактеріальних захворювань.
В останні роки значно збільшились масштаби і галузі використання вакцин:
розширюється контроль за інфекційними захворюваннями бактеріальної, вірусної та паразитарної етіології;
поступово здійснюється ліквідація у глобальному масштабі деяких антропозоонозів;
лікування та профілактика рецидивів хронічних запальних захворювань;
профілактика та лікування алергічних захворювань;
лікування та профілактика автоімунних захворювань (проводяться експериментальні дослідження).
Є сподівання, що така тенденція збережеться і в наступні десятиріччя. Передбачається, що у найближче десятиріччя (до 2025 року) суттєво збільшиться число інфекцій, що контролюються за допомогою вакцинації: в індустріально розвинутих країнах до 27, а в розвиваючих – до 37.
До 2025 р. за допомогою вакцинації у глобальному масштабі планується ліквідувати поліомієліт, кір, краснуху у всьому світі. Накопичений досить великий досвід як експериментальних, так і клінічних спостережень, який засвідчує про можливість вакцинопрофілактики та вакцинотерапії як алергозів, та й автоімунних захворювань. В умовах експериментальних досліджень показана перспективність використання вакцинації при трансплантації органів.
Швидко поширюється використання вакцин нового типу, які отримали назву “терапевтичні”.
Такий термін використовують для вакцин, в яких захисна активність проти конкретного патогенного мікроорганізму (або проти декількох) поєднується з вираженою імунотропною (імуностимулюючою, імунокоригуючою) дією. Використання “терапевтичних” вакцин, з однієї сторони, виробляється резистентність щодо зараження певними збудниками хвороби, з іншої – попереджується формування вторинної імунної недостатності, які асоціюється із патологічним процесом. У цьому випадку формується імунореабілітація. Зараз розпочалися на першому етапі клінічні випробування терапевтичних вакцин для профілактики гострих респіраторних захворювань, яким притаманна поліетіологічність. Це вакцина ВП-4, анатоксин стафілококовий очищений, АСО.
Найбільш поширеними захворюваннями є хвороби, що викликаються умовно патогенними мікробами. Тому сьогодні основна увага науковців звернута на вакцини зі умовно патогенних бактерій, які не тільки підвищують резистентність до конкретного збудника, але й мають потужний неспецифічний імуностимулюючий та імунокоригуючий ефект. Сьогодні із успіхом використовуються бронхомунал, полікомпонентна вакцина (ВП-4), рибомуніл, стафілококова вакцина, імудон, нуклеїнат натрію, пірогенал.
Широке використання одержали синтетичні імунокоректори – лікопід, реосорбілакт, димексид, галавіт, аміксин, арбідол, неовір, циклоферон, кагоцел тощо. Одержали визнання препарати, які отримують з клітин та органів системи імунітету (тимусу, кісткового мозку, лейкоцитів, селезінки).
Вимоги до результатів вакцинопрофілактики та імунотерапії зводяться до наступного:
збереження індивідуального та загального здоров’я населення;
купірування клінічних проявів вторинної імунної недостатності;
зменшення частоти рецидивів хронічного захворювання та збільшення терміну ремісії;
нормалізація або формування тенденції до нормалізації початково змінених показників імунітету;
Тривалість усунення імунологічних порушень становить від 30 днів до 6-9 місяців і залежить від лікувальних властивостей імунопрепарату, маркерного показника і характеру захворювання.
Стосовно підбору контингенту до щеплень слід пам’ятати, що вакцинації підлягають здорові діти та дорослі, що пройшли контроль у педіатра та терапевта (сімейного лікаря). Слід також усвідомлювати те, що результати вакцинації залежать від еволюційної стадії розвитку людства. Сьогоднішні діти та дорослі, з імунологічної точки зору, відрізняються від контингенту людей, які були вперше вакцинованими у кінці ХІХ і протягом ХХ століття. Сьогоднішні люди – це потомки вакцинованих батьків (причому неодноразово) й процес вакцинації вимагає системних досліджень на сучасному етапі. Все це допоможе уникнути негативного ставлення до вакцинації із-за поствакцинальних ускладнень, які не тільки почастішали, але тяжкість також підвищилась.

Ігор Сидорчук, професор кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології