Ознаки хронічного тонзиліту можуть спостерігатися як у разі гіперплазії мигдалика, так і в незбільшених мигдаликах. У дітей перебіг хронічного тонзиліту часто відбувається разом з хронічним аденоїдитом.
Етіологічним чинником хронічного тонзиліту може бути різноманітна мікрофлора, проте основне значення віддається бета-гемолітичному стрептококу групи А. У 50% хворих на хронічний тонзиліт висівають непатогенні мікроорганізми, а стрептококи і стафілококи виділяють із здорових піднебінних мигдаликів.
Доведено, що патогенна мікрофлора в лакунах перебуває переважно у вигляді монофлори, а на поверхні мигдаликів – поліфлори (до 30 різних комбінацій).
У 75% хворих на хронічний тонзиліт у піднебінних мигдаликах було виявлено аденовіруси I, II і V серотипів. У дорослих аденовіруси виявляються рідко. Доведено, що у хворих на хронічний тонзиліт часто виділяють не тільки аденовіруси, а одночасно і стрептококи. їх комбінація має вирішальне значення для розвитку хронічного тонзиліту. Проте якщо у разі виникнення ангіни інфекційний чинник має головне значення, то у разі виникнення хронічного тонзиліту цього довести не можна.
В останні роки з’явились дані про роль мікоплазми, хламідії, легіонели у розвитку хронічного тонзиліту (до 10%).
Нераціональне лікування ангіни часто призводить до формування хронічного тонзиліту, причому його частота збільшується з віком дитини: до 3-х років – 2-3%; в 5-6 років – 6,5%; в 10-12 років – 12-13% ; у дорослих 15-17%.
У патогенезі захворювання найважливіше значення має порушення реактивності організму, внаслідок чого знижуються захисно-пристосувальні механізми піднебінних мигдаликів, особливо знижується продукція імуноглобулінів, зокрема секреторного IgA, інтерферону, лізоциму та ін.
У виникненні хронічного тонзиліту мають значення різні несприятливі чинники зовнішнього та внутрішнього середовища.
Серед зовнішніх чинників велике значення мають охолодження, неповноцінне харчування, велике навантаження, що призводить до постійної перевтоми і порушення режиму відпочинку, кліматобіологічні чинники, алергічна перебудова організму та ін.
Слід звернути увагу на те, що алергічна перебудова організму, наявність алергічних та інших соматичних захворювань на тлі несприятливих чинників зовнішнього середовища сприяють загостренню хронічного тонзиліту. Слід наголосити на тому, що часто ангіна, особливо нелікована, є одним із головних чинників у розвитку хронічного тонзиліту. Часті ангіни (1-2 рази на рік) є достовірною ознакою хронічного тонзиліту. У свою чергу хронічний тонзиліт сприяє виникненню змін у різних органах і системах організму, зокрема у серцево-судинній, центральній нервовій системах.
У виникненні хронічного тонзиліту мають значення наявність аденоїдних вегетацій, хронічного синуїту, викривлення перегородки носа, хронічного риніту тобто всі хвороби, які спричиняють утруднене носове дихання. Звичайно, мають значення ушкодження зубощелепної системи та часті ГРВІ.
Помповий механізм функціонування піднебінних мигдаликів на основі скорочення м’язів піднебінних дужок та констрикторів глотки в нормі викликає звільнення вмісту з лакун з таким засмоктуванням секрету ротової частини глотки.
Розлад помпового механізму спричиняє порушення імунних процесів у піднебінних мигдаликах і формування хронічного тонзиліту.
Кишковий дисбіоз є патогенетичним фактором для переходу гострого запального процесу в піднебінних мигдаликах у хронічний. І, нарешті, у розвитку хронічного тонзиліту відіграє роль фактор спадковості, який проявляється за особливих умов.
Клініка хронічного тонзиліту різноманітна. Він розвивається поступово, непомітно, часто без клінічних проявів. Хворі скаржаться на періодичний біль у ділянці піднебінних мигдаликів, біля кута нижньої щелепи, інколи сухий горловий кашель, субфебрильну температуру тіла, відкашлювання гнійних пробок, дискомфорт у горлі, неприємний запах з рота у зв’язку з наявністю в криптах мигдаликів гною або так званих пробок, що містять бактерії, епітелій та лейкоцити; періодично виникають ангіни, ГРЗ.
У хворих на хронічний тонзиліт спостерігаються супутні захворювання, які не мають етіологічного і патогенетичного зв’язку з хронічним тонзилітом, і захворювання, які мають єдину з ним етіологічну і патогенетичну основу. До них належать паратонзилярний абсцес, фарингіт, захворювання серця і суглобів (зокрема ревматизм), сечових органів, ендокринної системи (щитоподібна залоза), гострий і хронічний тонзилогенний сепсис та ін. До загальних симптомів належать субфебрильна температура тіла, погіршення апетиту, порушення сну, блідість, млявість, функціональні зміни центральної нервової системи.
Діагностика хронічного тонзиліту ґрунтується перш за все на анамнезі. Найбільш вірогідним симптомом хронічного тонзиліту є часта (1-2 рази на рік) ангіна в анамнезі. У 6% хворих формується хронічний тонзиліт без наявності ангіни в анамнезі; це так звана безангінна форма хронічного тонзиліту. Під час об'єктивного обстеження піднебінних мигдаликів звертають увагу на декілька місцевих ознак хронічного тонзиліту, особливо на наявність рубцевих змін на мигдаликах і довкола них, патологічного вмісту (гній, казеозні маси) крипт мигдаликів, який часто буває з неприємним запахом. Мають значення збільшення і болючість регіонарних лімфовузлів, а також загальний стан організму, загальні ознаки і супутні за¬хворювання.
Діагностика хронічного тонзиліту базується не на одному якомусь симптомі, а на 3-4 симптомах з урахуванням анамнезу, динаміки захворювання і навіть пробного лікування.
Так, у разі тривалого малого субфебрилітету в процесі пробного лікування температура тіла стає нормальною, що свідчить про патогенетичний зв’язок субфебрилітету з осередковою інфекцією в криптах піднебінних мигдаликів. Проте треба мати на увазі й інші осередкові інфекції в органах і системах організму і, зокрема, в зубощелепній ділянці.
Диференціальну діагностику варто проводити з гіпертрофією піднебінних мигдаликів, хронічним фарингітом, фарингомікозом, пухлинами мигдалика, туберкульозом мигдаликів.
Лікування хронічного тонзиліту консервативне і хірургічне.
Основні принципи консервативної терапії: засоби, що спрямовані на підвищення реактивності організму; гіпосенсибілізуючі засоби; засоби місцевого сануючого впливу на мигдалики; фізіотерапія. Консервативне лікування проводиться при компенсованому тонзиліті та декомпенсованому у випадках наявності протипоказів до операції та відмови хворого від оперативного лікування.
Хірургічне лікування: операція – тонзилектомія
Покази до операції: Хронічний тонзиліт, декомпенсована форма: рецидиви ангін; паратонзиліт, паратонзилярний абсцес; хронічний тонзилогенний сепсис (субфебрилітет); тонзилокардіальний синдром; ревматизм; гломерулонефрит; бацилоносійство дифтерії та деякі інші види декомпенсації.
Профілактика хронічного тонзиліту полягає у санація інших вогнищ інфекції та підвищеня загальної реактивності організму.

Олександр Плаксивий, доцент кафедри дитячої хірургії та отоларингології