"Не думала, що колись досягну ногою до вуха"
Тренування й справді було цікавим і емоційно – дуже насиченим. А найголовніше – атмосфера була просто чудова, відчувалося, що ми – одна команда. Однак, коли потрібно, був і дух суперництва, що не менш цікаво.
Виконували ми різноманітні вправи: на розтягування, витривалість, швидкість і навіть силові. Доводилося навіть проповзати на колінах між ногами товаришів або перестрибувати через них. А потім ми наввипередки ходили на руках (до речі, це не так уже й легко, – авт.).
- Не здавайся, – підтримувала мене Людмила, тримаючи мої ноги. – Спочатку мені теж було важко, а зараз – зовсім інша справа. Ніколи й не думала, що колись зможу досягнути ногою комусь до вуха.
Були такі вправи, які мені просто не під силу. Наприклад, потрібно було стоячи високо підняти ногу або сісти на шпагат. Для цього, звичайно, потрібна підготовка.
Запам'яталася вправа з "лапами". Моя напарниця тримає її в руці, а потім відпускає. Потрібно було зловити її на льоту. Мені це жодного разу не вдалося, а інші були більш швидкі та уважні. Щоправда, перед вправою тренер попередив, що голова має бути вільною від думок і сконцентрувати всю свою увагу потрібно лише на цій дії. Чесно кажучи, відгородитися від інших думок досить важко.
Більшість вправ відбувалися в ігровій формі: ми стрибали, штовхалися, кидалися "лапами". Але все – весело й цікаво.
А насамкінець була своєрідна медитація. Потрібно було лягти на підлогу, заплющити очі й подякувати за все хороше, що ми маємо в житті, а іноді просто не помічаємо й не цінуємо: за життя, здоров'я, за можливість розмовляти, чути інших, за те, що поряд рідні та кохані люди тощо.
Займаються в клубі звичайні люди, у кожного – сім'я, робота. Але вони знаходять час і для тренування тричі на тиждень.
14-річна Катерина почала ходити на карате із шести років і тренувалася до 12-річного віку. Потім було два роки перерви. Тепер дівчина знову повернулася в карате.
- Пригадую, коли мені було шість років, сама захотіла займатися карате. Мені просто було цікаво, – зізнається Катя. – Коли покинула заняття, зрозуміла, що мені чогось не вистачає. Коли займалася карате, у мене був розпорядок дня, а за ці два роки, чесно кажучи, розлінувалася. Завдяки карате дуже добре почуваюся. А прийоми, які тут вивчаю, ніколи в житті не застосовувала. Але якщо знадобиться, гадаю, зможу постояти за себе. Зараз у мене синій пояс. Чесно кажучи, жоден пояс не давався мені легко. Але сподіваюся, що досягну хороших результатів.
Тренована людина легше переносить стреси
38-річний Сергій МАРУЩАК працює лікарем-кардіологом на швидкій допомозі, а також в українсько-шведській клініці. Встигає займатися й карате.
- Займався карате ще в початкових класах школи, потім – під час навчання в БДМУ, – розповідає Сергій. – Потім була тривала перерва. А коли дізнався, що відкрилася група карате для дорослих, одразу записався. Займаюся вже четвертий рік три або чотири рази на тиждень. Завдяки тренуванням почуваюся спокійнішим і врівноваженим. Тренована людина легше переносить стреси, у неї з’являється впевненість у собі. Замість того щоб вживати заспокійливе ми йдемо на тренування. Якщо щось наболіло, накипіло, усе викидається в спортзалі. І після тренування ти виходиш дуже добрий і щасливий.
Щодо протипоказань, то хочу зауважити, що протипоказання є до всього. Звичайно, є недуги, за яких варто обмежити фізичне навантаження. Насамперед це захворювання серцево-судинної системи.
Але якщо є якесь захворювання, це не значить, що це протипоказ на все життя. Після лікування та реабілітації можна займатися оздоровчим видом спорту.
Наприклад, ми займаємося не професійним, а оздоровчим карате. А воно не протипоказане в будь-якому віці. Дуже часто люди досягають майстерності навіть після 40 років.
18-річний Олександр займається спортивним карате з десяти років. Потім трохи закинув тренування. І нині вже рік займається традиційним карате.
- Мені карате дозволяє бути сильним не лише фізично, але й духовно, – каже хлопець. – Початківцям раджу приходити на тренування, навіть якщо перші рази дуже важкі. Біль та втому потрібно переборювати, а потім вже буде легше.
37-річна Людмила СТОКОЛОС – мама двох дітей.
- Почала тренуватися тому, що мої діти – дочка та син – займаються у федерації карате, – розповідає Людмила. – Я зрозуміла, що діти виросли і їм потрібні підтримка та розуміння. І таким чином я займаюся вже чотири роки. Щоправда, спортивні секції відвідувала із самого дитинства.
Карате – це чудове розвантаження. Після тренування повертаюся додому дуже спокійна й неагресивна. Зазвичай ще протягом години після тренування відчуваю стимулюючу енергію. І за цю годину встигаю вдома швиденько все приготувати, усіх погодувати, прибрати. Мій чоловік часто жартує: "Зараз буду рахувати до 15". І коли він дораховує до 15, моя "батарейка" вимикається.
Часто доводиться чути, що наші жінки дуже завантажені буденними клопотами, тому в них немає часу на тренування. Але ж це не правильно. Свій час потрібно планувати, дві години можна виділити на тренування. Але, звичайно, потрібна підтримка чоловіка. Мені із цим пощастило.

Коментар лікаря
"Це чудовий вид спорту"
Іван МАРЧУК, завідувач відділення фізіотерапії міської поліклініки №1:
– Карате – чудовий вид спорту, яким варто займатися й дорослим, і дітям. Нині школярі постійно перебувають біля комп’ютерів, внаслідок чого розвивається сколіоз та знижується зір, з’являються нервові розлади. Карате ж зміцнює здоров’я, психіку, рухи.
Однак перед початком тренувань раджу проконсультуватися з лікарями, обстежитися, з’ясувати, чи все-таки вам можна займатися таким видом спорту. Адже карате дає велике навантаження на організм, крім того, травматизм дуже високий. Людям, які страждають на підвищений тиск, мають вади серця, такі навантаження можуть зашкодити або навіть стати фатальними.

"Завдяки тренуванням зник шов від апендициту"
Карате дозволяє чудово проводити час, поєднуючи задоволення від фізичних вправ із самовдосконаленням, психологічним розвантаженням та вивченням одного з найдавніших бойових мистецтв.
Станіслав ЗОЛОТУХІН, президент Чернівецької обласної федерації карате-до Сін-Сьобу, голова спортивного клубу, вважає, що неважливо, скільки вам років, яка у вас самооцінка, головне – мати бажання тренуватися та бути здоровим.
- Я займаюся карате з 13 років, – розповідає Станіслав Золотухін. – До свого сенсея, справді видатного майстра, Валерія Галана, потрапив у 15 років. Цікаво те, що я був наймолодший за віком серед усіх. В основному займалися дорослі (це був 1991 рік). Як зараз пам’ятаю: повний зал "дядьок" і двоє-троє підлітків.
Із того моменту карате стало невід’ємною частиною мого життя. Я дуже щаслива людина, адже моє улюблене хобі стало справою мого життя. Жодного разу не відчував, що наполегливо працюю, просто отримую задоволення від тренувань і намагаюся передати це відчуття іншим.
А головне надбання завдяки карате – моя дружина (сміється, – авт.). Спочатку вона записалася до мене на заняття, а через три роки ми одружилися.
- Чи є обмеження щодо віку, коли можна розпочинати займатися карате?
- Фактично немає. Можна розпочинати в будь-якому віці. Є чемпіони світу, яких батьки віддавали на карате в чотири роки, а є й такі, які перейшли з інших єдноборств у 16-18 років. Щодо дорослих, буде істиною вислів "ніколи не пізно".
- Що потрібно знати перед початком занять? Які моменти, правила врахувати?
- Потрібно знати розклад занять (сміється, – авт.). Інші знання здобудуться практикою. Як правило, та людина, яка викладає карате – досвідчений фахівець. Потрібно дослуховуватися до його рекомендацій і не пропускати тренування.
- Що потрібно із собою брати на заняття?
- Ще ніхто не зміг досягти успіху без трьох речей, які треба брати на кожне тренування: сильне бажання, терпіння та наполеглива праця.
- Скільки потрібно часу на відшліфування базових дій (вправ)?
- Для початкового засвоєння – зазвичай три-п'ять тренувань. Для автоматизації рухових навичок – приблизно 3-4 тисячі повторів. Вдосконалення ж у карате – протягом всього життя.
- Чи є певні медичні протипоказання щодо занять карате?
- Насамперед хочу зауважити: якщо у вас або вашої дитини погане здоров’я, слабкість, низький імунітет тощо – це є причиною для початку занять спортом (звичайно, під керівництвом спеціаліста, методично грамотно, систематично та з належним відновленням). У нас же склалася парадоксальна ситуація: якщо в дитини слабке здоров’я – їй взагалі забороняють займатися навіть фізкультурою в школі. І якою ж тоді вона виросте?
- Чи можете пригадати цікаві випадки?
- Прикладів безліч. На тренуванні в кожного дорослого буде своя цікава історія. Мені найбільше запам'ятався один мій учень, який спочатку записав своїх дітей, а потім сам прийшов. Через два тижні в нього перестав боліти хребет, а ще за місяць – зник шов від апендициту. На жаль, це феноменальний випадок, у всіх інших шви залишилися (сміється, – авт.).

Що потрібно знати перед початком занять?
У карате, як і в будь-якому японському бойовому мистецтві, існує три істини, які початківці, які вперше прийшли на тренування, повинні знати й дотримуватися
- Дисципліна
Це основа. Без неї заняття бойовим мистецтвом не має змісту. Якщо тренування буде чітко організоване, якщо швидко виконувати команди інструктора, увага не буде розсіюватися на непотрібне.
- Увага
Необхідно слідкувати за собою й своїми рухами, порівнювати це з тим, що кажуть інструктори. Необхідно звертати увагу на те, що роблять інші й порівнювати із собою. З метою безпеки потрібно бачити, у якому напрямку виконується удар або кидок, а також – у якому напрямку працюють ті, хто поряд із вами.. Після кожного заняття щось має виходити краще, ніж на минулому.
- Самовідданість
Прогрес буде лише тоді, якщо ви докладатимете усіх зусиль. Якщо не буде самодисципліни, карате перетворюється на фарс. Спостерігайте за тими, хто займається уже давно й забудьте про зайві розмови.

Леся Токарюк