– Душевна рана, завдана жахливим насильством, не зможе загоїтися сама по собі, – говорить Наталія КАРВАЦЬКА, лікар-психотерапевт, психіатр, медичний психолог, доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології імені С.М.Савенка БДМУ. – Із плином часу щонайменше в 30% осіб, які пережили психотравму, може розвинутися захворювання, відоме під назвою посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Як свідчить практика, більшість осіб із ПТСР не звертаються за належною допомогою – сама природа цього розладу така, що людину "переслідують" страшні болючі спогади про минуле, тому вона хоче забути, утекти від них, сподіваючись, що "їх вилікує час". Тож ідея піти до психотерапевта й "ворушити болюче минуле" для багатьох людей неприйнятна. І не дивно, що в частини осіб із часом розвиваються вторинні розлади – депресія (48%), зловживання алкоголем/алкогольна залежність (28% жінок, 52% чоловіків) тощо.
– Як виявляється посттравматичний стресовий розлад?
– Найчастіше висловлюють скарги на погіршення стану здоров’я (біль, труднощі при засинанні, під час роботи), які пов’язують безпосередньо з наслідками пережитої психотравми. Настрій хворих звичайно пригнічений, можливі прояви роздратування, плачу, характерна швидка втомлюваність. У людини можуть з’являтися постійне відчуття тривоги, порушення сну, підвищена дратівливість, труднощі з концентрацією уваги.
У таких людей знижується здатність сприймати нову інформацію й навіть пригадувати вже відоме, але про свої негаразди потерпілі розповідають охоче, з усіма деталями. Людина немов "провалюється" в минуле, має таке відчуття, наче знову переживає травматичну подію, відповідно, активуються всі емоції, пов’язані із травмою. Ці спогади можуть також бути присутніми в снах людини буквально та символічно, її можуть переслідувати страхітливі сновидіння. Спогади можуть "виринати" самостійно або викликатися певними "тригера¬ми" – ситуаціями чи стимулами, які нагадують про травматичну подію. Відповідно може з’явитися виражена поведінка уникнення, мета якої – зменшити контакт зі спогадами.
Може бути й інша група спогадів пов’язана з відсутністю, втратою певних аспектів психічного життя, що зумовлено утворенням психологічних захисних "бар’єрів". До цих симптомів може належати втрата пам’яті щодо травматичної події чи окремих її деталей, загальне емоційне "оніміння", почуття загального "відчуження" тощо.
– Від чого цей розлад може розвинутися?
– Далеко не у всіх людей, які пережили психотравмуючу подію, розвинеться ПТСР. Ризик розвитку цього розладу залежить від багатьох факторів.
1. Травма. Вид і "доза" травми: чим більша загроза життю, фізична близькість, непередбачуваність і неконтрольованість травматичного чинника, тим більший ризик. Свою роль відіграє також і фактор жорстокості – травми, заподіяні людині людиною, частіше призводять до ПТСР, ніж стихійні лиха та техногенні катастрофи. Підвищує ризик розвитку ПТСР також безпосередня вина жертви в нещасному випадку, гибелі близьких людей, а також присутність фактора зради.
2. Потерпіла особа: особливості суб’єктивного сприйняття травми (наприклад, як заслужена кара), особливості долання травми (самоізоляція, вживання алкоголю тощо), наявність інших психічних захворювань до моменту травми, особистісна незрілість зі схильністю до самозвинувачень, негативним самосприйняттям, перенесені й неопрацьовані травми в дитинстві.
3. Соціальне оточення потерпілої особи: брак соціальної підтримки, самотність, нездорові реакції з боку рідних (відкинення, звинувачення, замовчування факту травми тощо).
4. Інші фактори: наприклад, чи травма торкнула одну людину, чи цілу спільноту; наявність супутніх життєвих стресів і проблем, спричинених травмою, так і тих, що існували до травматичної події тощо.
– Як допомогти таким людям?
– Найефективніші методи допомоги при ПТСР – медикаментозна терапія й психотерапевтичні заходи. Обидва методи мають між собою багато спільного. Зокрема вони передбачають ретельне дослідження кожного індивідуального випадку та побудови терапевтичного плану. З огляду на широкий спектр розладів, пов’язаних із психотравмою, можливі супутні розлади та соціальні проблеми, тому цей план може бути дуже різний в окремих пацієнтів, може залучати за потреби соціальні втручання, рідних тощо. Тривалість терапії залежить від ступеня тяжкості ПТСР.
В обох підходах терапія відбувається згідно з певними стадіями. На першій стадії проводиться пояснення симптомів ПТСР, навчання пацієнтів базовим технікам самодопомоги при появі мимовільних спогадів, тривоги тощо. Велика роль на першій стадії відводиться вирішенню "поточних" проблем та досягненню базової соціальної стабілізації. Важливо забезпечити захист від подальшої травматизації. На першій фазі може встановлюватися терапевтичний альянс із терапевтом, проводитися робота на досягнення певної "внутрішньої" стабілізації, розвиток навичок емоційної регуляції, "накопичення ресурсу".
На другій фазі відбувається контрольоване "згадування" та відповідна інтеграція спогадів та пов’язаних із ними емоцій, переконань. Це опрацьовування травми відбувається за допомогою одночасного згадування та слідкування пацієнта поглядом за рухом руки терапевта праворуч-ліворуч або ж іншою формою двобічної стимуляції (почерговими дотиками до лівої/правої долоні, аудіостимуляцією тощо). Вважається, що такий подвійний фокус уваги – на травматичному матеріалі та на стимулах, що почергово активують ліву/праву півкулю, орієнтують увагу людини на тому, що відбувається "тут і тепер".
Арсенал технік когнітивної психотерапії досить широкий – це і тривале згадування травматичної події, когнітивні техніки (написання історії травми та опрацювання як спогадів, так і супутніх переконань та думок щодо цієї події та ін.), техніки перезапису (відкорегованого "перезапису" в уяві) травматичної події тощо.
Коли травматичний матеріал опрацьований ("рани загоєні й більше не болять"), постають завдання третьої фази, яка пов’язана з "оплакуванням втрат та поверненням до життя в нових його реаліях". Терапевт супроводжує пацієнта в опрацюванні спричинених травмою втрат та до формування нових (чи повернення до старих) життєвих цілей, орієнтирів, перегляд власної ідентичності. Терапевт супроводжує пацієнта в розвитку нових навичок, прийнятті важливих життєвих змін, поступово готуючись до завершення терапії.
– Як же запобігти стресовим ситуаціям?
– Для попередження психогенних психічних розладів у дуже великої кількості людей при надзвичайних ситуаціях і формування в них витривалості до дії психотравмуючих чинників варто виділити три головні профілактичні заходи:
- це правдива й повна інформація населення про можливі психогенні фактори й породжувані ними реакції людини в цих умовах;
- це обов’язково завчасне (не після виникнення надзвичайної ситуації) ознайомлення людей із тим, що їх може очікувати;
- чіткість і оперативність у виконанні заходів захисту, своєчасне надання медико-психологічної допомоги учасникам подій.
Нам важливо також усвідомити й інтегрувати на рівні національної пам’яті наші історичні травми. Бо те, як ми часом намагаємося уникати/приховувати їх, призводить до тих самих "дисоціативних бар’єрів", але вже в нашій суспільній свідомості, і до тих проблем, які маємо в нашій ментальності, – страх, недовіра, жадібність, феномен "моя хата скраю", низька самооцінка тощо.
Ми повинні більше знати про травму, ПТСР і шляхи зцілення, бо, на жаль, травма є частиною життя... Але, на щастя, сумні події нашого життя можуть теж пробуджувати найкращі людські ресурси – як всередині нас, так і довкола, у наших "соціальних мережах" – ресурси взаємодопомоги, любові, віри, надії – і відкривати шляхи зцілення як для окремих людей, так і для нас у цілому як зраненого суспільства…

Леся ТОКАРЮК