У наші дні проблема гіперактивності дітей набуває все більшої актуальності.

Із кожним роком таких дітей стає все більше. В медичній літературі виділяють два аспекти цього стану – зниження тривалості і концентрації уваги та недостатньо контрольована активність. Такі діти відчувають труднощі засвоєння навчального матеріалу при нормальному рівні інтелекту, мають занижену самооцінку, слабку успішність і невпевненість в собі. Гіперактивність може приймати характер рухового занепокоєння, часто поєднується з деструктивною поведінкою - дитина заважає оточуючим, провокує дітей на неправильні дії. Причому в новій обстановці, наприклад, при зустрічі з незнайомими людьми, гіперактивність як би пригнічується хвилюванням, і при першому огляді у лікаря гіперактивність може і не проявиться, що часто ускладнює постановку діагнозу. Найчастіше, до початку відвідування дитиною дитячого садочка, батьки не вважають її поведінку ненормальним і не звертаються до лікаря. І такі гіперактивні прояви пояснюються нездатністю центральної нервової системи гіперактивного дитини справлятися з новими вимогами, що пред'являються їй на тлі збільшення фізичних і психічних навантажень. Дослідники ретельно вивчають причини такої активності: спадковість, ускладнення під час вагітності і пологів, харчування, вплив навколишнього середовища і ситуації в сім'ї, в ряді випадків причини індивідуальні. Важливим питанням залишається розробка методів і програм роботи з такими малюками, коректних форм виховання і навчання, оскільки у даному випадку необхідний особливий підхід до дитини.

Фактично гіперактивність - це хворобливий стан, психологічне відхилення, на яке варто звернути особливу увагу, щоб вчасно допомогти дитині. Слово гіперактивний походить від злиття двох частин: "гіпер" - (від грец. Hyper - над, зверху) і "активний", що означає "дієвий, діяльний".
У дитинстві гіперактивність проявляється у вигляді надмірної дратівливості, неуважності, порушень сну і харчування, частого плачу. У віці 3-5 років дитина стає помітно неуважною, розсіяною, непосидючою, надмірно рухливою, їй важко концентруватися і запам'ятовувати нову інформацію. У старшому дитячому віці це може призвести до тяжких наслідків. Тому так важливо знайти особливий підхід до таких дітей і в сім'ї, і у дитячому садку чи школі.

Перший важливий момент у спілкуванні з гіперактивними дітьми - це розуміння того, що дитина неусвідомлено виконує деякі дії, вона ненавмисно "погано себе поводить", а сама страждає від своєї надмірної енергійності. Тому терпіння - запорука успіху, дорослим необхідно залишатися максимально спокійними і нероздратованими. Часто такі діти отримують багато негативу з боку однолітків і, в особливості, дорослих, що призводить до замкненості в собі, відчуженості і агресії. Важливо дати дитині відчути підтримку, віру в нього, навчити його налаштовувати взаємини з собою і навколишнім світом.

Виховання дитини в дитячому освітньому закладі - це істотна частина розвитку, але ще більш важливим і невід'ємним компонентом є виховання в сім'ї. Дитина повинна відчувати любов і турботу батьків. Психологи радять поменше лаяти гіперактивних дітей, кричати на них і намагатися припинити його будь-які дії силою, обмежувати свободу і активність. Від цього може виникнути тільки зворотна реакція, малюк буде робити навпаки і продовжувати займатися своїми справами. В цьому випадку необхідно говорити м'яко і спокійно, намагатись захопити дитину чимось іншим, цікавішим, ніж біг, перекидання, стрибання і т.п. Також можна попросити допомогти що-небудь принести/віднести, зібрати іграшки, розкласти по місцях, помити пензлики для фарб і т.д. Дитина буде радою отримати схвалення дорослих за швидкість дій. Важливо якомога більше хвалити, знаходити позитивні сторони, акцентувати увагу навіть на незначних успіхах. Це допомагає зміцнити впевненість дитини у власних силах.

Підтримання постійного розпорядку дня дисциплінує, виробляє почуття структурованості та системності. Хороший здоровий сон сприяє розумовій активності, підвищення уважності і хорошій пам'яті. Потрібно чергувати зміну видів діяльності із систематичним відпочинком. Граючи з дитиною, потрібно давати їй можливість самій побудувати гру, бути лідером, діяти за своїм сценарієм, який вона вже не буде так охоче порушувати, як нав'язані кимось правила. З іншого боку слід підбирати для дитини ігри та іграшки для концентрації уваги, більш спокійні, які будуть гальмувати збудливість дитини. Вкрай важливим є достатнє фізичне навантаження. Дитина повинна витрачати свою надмірну енергію в умовах безпечного середовища при тривалих піших прогулянках, зарядці, активних іграх та спортивні вправах. Особливо ефективно гуляти на природі, щоб не обмежувати простір тісному дитячим майданчиком або вузькою міської доріжкою.

Одна з головних умов успіху - позитивна психологічна атмосфера в сім'ї. Очевидно, що дитина буде почувати себе набагато спокійніше, якщо в родині немає криків і сварок. Батьки повинні бути яскравим прикладом ставлення до життя і до інших людей. Хочеться також відзначити, що слід пам’ятати про важливість і відповідальність роботи з дітьми схильними до гіперактивності. Дитина до 10 років - це "пластичний матеріал", з якого можна виліпити ідеальну скульптуру. Важливо знати всі особливості своєї дитини, щоб своєчасно допомогти їй позбутися від будь-яких недоліків або відхилень.

Зав. кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини БДМУ, д. мед. н., професор Ю. М. Нечитайло
Асистент кафедри, к. мед. н. О. С. Годованець