Перед смертю люди не жалкують про нестачу сексу або про нездійсненну мрію стрибнути з тарзанки. Бронь ВЕР (Bronnie Ware) – медсестра з Австралії паліативної допомоги, яка доглядала за смертельно хворими людьми в останні дні їхнього життя, розповіла, про що найчастіше жалкують люди на смертному одрі. Найчастіше люди – особливо чоловіки – зізнавалися їй у тому, що у своєму житті вони занадто багато працювали.
Медсестра записувала їхні передсмертні одкровення у своєму блозі під назвою Inspiration and Chai, який мав таку популярність, що вона вирішила написати книгу під назвою "The Top Five Regrets of the Dying" ("П'ять головних жалів помираючих").
Вер пише про феноменальну ясність свідомості, яка є в людей наприкінці їхнього життя, і радить нам прислухатися до їхніх одкровень. "Коли я питала людей, про що вони жалкують або що вони хотіли б змінити у своєму житті, – каже вона, – у відповідь я чула одні й ті самі відповіді".

П'ять основних "жалів" вмираючих.

1. Шкода, що в мене не вистачило мужності залишатися вірним собі, а не жити так, як від мене цього чекали інші.
"Про це люди шкодують найчастіше. Коли вони розуміють, що їхнє життя ось-ось закінчиться, і озираються назад, вони бачать, як багато задумів і мрій залишилися нереалізованими. Більшість людей за своє життя не змогли реалізувати навіть половини своїх задумів, і тільки на смертному одрі вони розуміли, що це стало результатом їхнього власного вибору. Здоров'я дає таку свободу, про яку мало хто замислюється до того моменту, коли воно раптом зникає".

2. Шкода, що я занадто багато працював.
"Я чула це практично від усіх чоловіків, за якими я доглядала. Вони жалкували про те, що пропустили юність своїх дітей і проводили недостатньо часу зі своїми дружинами. Жінки теж нерідко зізнавалися, що шкодують про це, однак, оскільки багато з них належали до старшого покоління, більшості з моїх пацієнток не потрібно було брати на себе обов'язки головного годувальника сім'ї. Усі чоловіки, за якими я доглядала, щиро жалкували про те, що витратили велику частину життя на роботу".

3. Шкода, що мені не вистачало сміливості відверто висловлювати свої почуття.
"Багато людей придушували свої почуття, щоб зберігати мир у стосунках з оточуючими. У результаті вони вели досить посереднє існування й так і не змогли стати тими, ким могли б стати. У багатьох із них розвинулися хвороби, причинами яких були відчуття гіркоти й незадоволення".

4. Шкода, що я так мало спілкувався із друзями.
"Часто люди не усвідомлювали справжню цінність старих друзів до тих пір, доки вони не опинялися на смертному одрі або коли їх уже неможливо було вилікувати. Багато з них були настільки стурбовані деталями й проблемами свого власного життя, що в якийсь момент переставали підтримувати відносини зі своїми кращими друзями. Вмираючі люди часто відчували глибокий жаль про те, що не приділяли дружбі тієї уваги, якої вона заслуговувала. На смертному одрі всі відчувають тугу за своїм друзям".

5. Шкода, що я не дозволяв собі бути щасливим.
"Дивно, але вмираючі досить часто жалкують про це. Багато хто з них до самого кінця не розуміли, що щастя – це питання вибору. Вони все життя дотримувалися старих засад і звичок. Так званий комфорт добре знайомого просочував їхні емоції й фізичне життя. Страх перед змінами змушував їх прикидатися перед іншими людьми й перед собою, що вони задоволені своїм життям, хоча в глибині душі їм дуже хотілося щиро розсміятися й повернути у своє життя безпосередність".