Читач написав:

От я інколи думаю, чому наш народ живе так злиденно? Чим ми гірші від інших? Шановні співвітчизники, та ми ніколи не будемо жити краще. Бо ми не боремось за свої права!

На днях мені прийшов лист з обласної державної адміністрації у відповідь на моє електронне звернення до Уряду. Я скаржився на здирників з газової контори, які просто знущаються над селянами, беручи з них гроші за ті послуги, яких зовсім не надають. Я розповідав про конкретні факти здирництва, про бандитські рейди газовиків по селах з метою вибивання грошей з тих, кого вони нібито обслуговують, про шахрайські платіжки, які надходять людям. І що ж ви думаєте мені відповіли? На всі мої аргументи не було жодної реакції, так ніби я говорив у порожнечу, зате слово в слово було повторено ту брехню, яку вигадали наші кривдники: про самовільно встановлені прилади і тому подібне.

А насправді ніяких самовільно встановлених приладів у нас немає, газовий конвектор нам встановила організація, яка має на це дозвіл, вона ж видала будівельний паспорт. З тих пір минуло вже понад 5 років, увесь цей час їхній службовець приходив щомісяця знімати показники лічильника. Він просто не міг не бачити, які прилади у нас використовуються. І ніяких претензій не було. Аж поки не дійшло до подорожчання газу та призначення субсидій, і начальничок їхньої контори хутко зметикував, що ще й на цьому можна добряче заробити, як він вже заробляв на селянах не раз. Тоді вони хутенько склали список на здирство і навіть полінувалися заглянути в документи тих, кого туди вносили. Вони приписали нам опалювану площу 17,2 кв. м., хоча у нашому дворі взагалі немає будови з такою площею. В одному будинку опалювана площа приблизно 10 кв. м., а в іншому майже 40. Список на здирство був чималий по району, я довідався про це у відділі соцзабезпечення, коли туди заходив. Але інші люди хутенько заплатили здирникам, а ми не змогли, та ще й написали на них скаргу. Тож вони вирішили віддячити нам за це, і тепер все роблять для того, щоб звести нас в могилу.

Стоп! Так от де собака заритий. Інші люди покірно заплатили, хоч навряд чи були задоволені цим. Якщо вони не борються за свої права, то хто ж за них буде боротися? Отой чиновник в районній чи обласній адміністрації, котрий тільки й думає, як би розширити свої маєтки?

От і виходить, що з величезною монополією, через рахунки якої щомісяця проходять мільйонні кошти, бореться один бідний і хворий літератор на схилі віку. Точно як у відомому вислові: буцався бичок з дубом. Але я пригадую приклади боротьби таких великих людей, як Андрій Сахаров, Олександр Солженицин. Їм було набагато важче від мене, але ж вони не відступали.

Деяка користь від моєї боротьби вже помітна. Останнім часом у нашому селі не чути про рейди газової зондеркоманди. Та й з людьми вони почали поводитися менш зверхньо. Але це, мабуть, тільки до того часу, поки мене не приберуть з цього світу. А потім усе повернеться на круги свої. Адже ніяких реформ у газовій сфері не проводиться, хіба що на папері. Та ще ціну на газ поставили таку, щоб пів України зробити жебраками. А жебраками маніпулювати дуже легко.

Якщо є люди, які спроможні опиратися цьому і хочуть підтримати мене у відчайдушній боротьбі з ненажерливим монстром, прочитайте, будь ласка, мою попередню статтю за посиланням – http://blogs.korrespondent.net/blog/events/3740534/

І чиніть так, як підкаже вам серце!