Внаслідок картельної змови на ринку українського рітейлу торговельні мережі в 2012 році отримали більше 19 млрд, що дорівнює 1,28% ВВП України.
Про це в інтерв'ю DT.UA повідомив в. о. голови Антимонопольного комітету України Микола Бараш.
"Фактично наші ритейлери у своєму розвитку переключилися із властивої їм торговельної діяльності на побічну, але доволі прибуткову — обмежувальну практику. Вона була би зрозумілою, якби ми мали справу з висококонцентрованою структурою ринку і зловживанням своєю ринковою владою домінуючих мереж. Але ж у нас структура ринку конкурентна! Однак капіталізація від обмежувальних практик вбирається у солідну суму. Якщо за 2011 р. вона становила 14 млрд грн, то 2012-го — понад 19 млрд, або 1,28% ВВП України. Така ціна картельної змови!
Зрозуміло, ці кошти не маринують, а вкладають у розбудову мереж, якими Київ ще трохи і буде буквально перенаселений. Наслідком цього стануть не лише порожні торговельні площі, а й тисячі безробітних малих підприємців, успішно витіснених із ринку", - сказав Бараш.
Він повідомив, що АМКУ виявив "довгограючий" ціновий картель, ядром якого став інформаційний центр Х. Саме він акумулював, усупереч загальносвітовим стандартам, як відкритий, так і "нелегалізований" масив інформації, поширюючи його серед низки торговельних мереж.
Щоби відстежувати загальні тенденції показника так званого середнього чеку чи дохідності з квадратного метра торговельної площі, достатньо оперувати відповідною інформацією не частіше, ніж раз на півріччя. Натомість інформаційний центр Х надавав таку звітність торговельним мережам… двічі на місяць, що давало їм змогу відстежувати поведінку конкурентів і постачальників.
"Зрозуміло, що через обмежений доступ до цієї бази постачальників із споживачами ритейлери опинились у привілейованому становищі, що давало їм можливість координувати свою конкурентну поведінку, обмежувати цінову конкуренцію навіть за відсутності безпосередніх контактів за схемою картелю, відомою на Заході як "Hub&Spoke" (ступиця—спиця). Але в Україні ми ще маємо низку прямих контактів, у тому числі і за допомоги галузевої асоціації, спрямованих на забезпечення обмеження конкуренції", - розповів Бараш.
В результаті, послуговуючись розлогою інформаційною базою про товар і ринок, торговці змогли нав'язати постачальникам (передусім вітчизняним — малим і середнім) невигідні умови співпраці. А споживачам — диктувати необґрунтовано завищені ціни, не надто турбуючись про асортимент, діючи за принципом "якщо ми вам не подобаємося, то шукайте собі інших партнерів"..
Бараш також повідомив, що за останні чотири роки витрати українців на продукти харчування зросли більш ніж на 50%, а доходи - лише на 38,9. При цьому роздрібний товарообіг рітейлерів за цей період збільшився на цілих 57%. Хоча зростання оптового товарообороту продовольчих товарів в кілька разів менше.
"Постає цілком резонне запитання: за рахунок чого ритейл здійснив такий стрибок? Ми ж, покупці, не наснажуємо їх власними гривнями? Ні! Тобто ні попит (передусім доходи населення), ні пропозиція (оптові продажі) не могли спричинити такого гулліверівського поступу продовольчого ритейлу. Тоді що?
Нам кажуть: таким чинником стала неправдива статистика. Можливо, частково так, але ж не на стільки! Таким маховиком виявилися суб'єктивні чинники. Коли ми проаналізували структуру ціни на середній товар у торговельних мережах, то з'ясували, що 55% — це власне придбання товару, 15 — торговельна надбавка. А 30% — кошти, що отримують через можливість обмежувати конкуренцію і нав'язувати непотрібні додаткові послуги, суттєво затримувати платежі за вже реалізовані товари, контролювати ціни, за якими постачаються товари конкурентам, а також перекладати ризики своєї діяльності на постачальників. Поясніть мені, чому постачальник зобов'язаний сплачувати за прибирання магазину чи за внесення інформації про товар до електронних баз мережі, або ж за повернення вчасно нереалізованого товару?" - задається питанням в. о. голови АМКУ.
