Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (нині Івано-Франківська область). Батько Степана був священником, а мати – учителькою.
Завдяки родині й оточенню з 14-літнього віку готував себе до політичної діяльності. Уявляв та проговорював сцени допитів — намагався гартувати волю й тіло, щоб не виказати побратимів, які мають продовжити боротися за українську незалежність, пише molbuk.ua
У 18 років Степан Бандера став членом Української військової організації (УВО), де спершу був зарахований до відділу розвідки. Пізніше — за станом здоров’я (важкий ревматизм колін) і завдяки ораторським здібностям — він потрапив до пропагандистського відділу.
Степан здобував освіту у Львівській політехніці, де навчався на агрономічному факультеті, але через політичну діяльність навчання не завершив.
Бандера брав участь у діяльності "Пласту", "Просвіти" та багатьох інших патріотичних організацій. Після того, як польська влада заборонила "Пласт", активно долучився до роботи Організації Українських Націоналістів (ОУН) і згодом став її крайовим провідником. У 1930-х роках став одним із керівників ОУН.
У 1934 році Степана Бандеру заарештувала польська влада за звинуваченням у причетності до організації замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.
У 1936 році польський суд засудив Бандеру до смертної кари, яку згодом замінили на довічне ув’язнення. До вересня 1939 року перебував у польських тюрмах, зокрема в Березі Картузькій.
Після початку Другої світової війни Степан Бандера був звільнений із в’язниці внаслідок розпаду польської держави.
У 1940 році в середовищі ОУН відбувся розкол, у результаті якого сформувалося крило ОУН(б) — фракція Степана Бандери.
30 червня 1941 року у Львові прихильники ОУН(б) проголосили Акт відновлення Української держави. Бандера очолив новостворену владу.
Німецька окупаційна влада не підтримала цей акт і вимагала його відкликання. За відмову співпрацювати з нацистським режимом Бандеру було заарештовано, і в 1941–1944 роках він перебував у концтаборі Заксенгаузен (блок для політичних в’язнів).
У період ув’язнення Бандера не брав безпосередньої участі в управлінні підпільною діяльністю ОУН в Україні. У період 1942-1943 загинув його брат, який очолював один із загонів опору нацистським військам.
У 1944 році Бандеру звільнено з концтабору на прохання німецьких властей. Нацисти вивезли його в передмістя Берліна, де взяли під домашній арешт.
1 лютого 1945 року Бандері вдалося втекти з-під нагляду. Він не повернувся в Україну через радянську окупацію.
Після війни Степан Бандера проживав у Західній Німеччині, де займався політичною та організаційною роботою в еміграції.
Радянські спецслужби вважали Бандеру одним із головних ідеологічних ворогів СРСР. Делегація УРСР вимагала від західних лідерів видати Бандеру. Не отримавши бажаного, радянське МДБ робило численні спроби ліквідувати керівника боротьби за українську незалежність.
Бандеру убили 15 жовтня 1959 році в Мюнхені. Зробив це агент КДБ Богдан Сташинський за допомогою спеціального пістолета з отрутою (ціаністим калієм).
У 1961 році німецький суд офіційно визнав вбивство Бандери політичним злочином радянських спецслужб.
У 2010 році Степана Бандеру в незалежній Україні посмертно нагороджено орденом Ярослава Мудрого ІІІ ступеня.
Відомі вислови Степана Бандери
"Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї".
"Ні прохання, ні сльози, ні покора не дадуть нам волі".
"Свободу не дають — свободу беруть".
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
