"Соборна українська є держава – одна на вік, від Сяну по Кавказ!»: сьогодні День Соборності України

Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено 21 січня 1999 року Указом Президента України № 42 "Про День соборності України".

Про це пише molbuk.ua за матеріалами Українського інституту національної пам’яті.



З кінця XVII століття наші землі були розділені між різними імперіями, тож їх соборність (тобто об’єднання в одне державне ціле) для українців стала вершиною прагнень суспільного життя.

Український національний рух виступив із політичною програмою об’єднання під час "Весни народів" – серії революцій 1848–1849 років, які прокотилися Європою. Головна Руська Рада (перша українська політична організація, що тоді постала у Львові) у маніфесті 10 травня 1848 року задекларувала прагнення до соборності українських земель. Серед збережених матеріалів Головної Руської Ради є анонімна стаття, в якій зазначається: "Від Тиси за Карпатами, по обидва боки від Дністра і Дніпра аж до берегів Дону розкинулися поселення одного слов’янського народу, чисельність котрого досягає 15 мільйонів. Тому призначенням такого великого народу не може бути, щоб у Європі займати побічне становище, щоб підпорядковуватись іншому".

Після 1865 року у пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького (саме вона стала основою гімну України) з’явилися такі слова: "Станемо, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому". Створена у 1891 році в Полтаві таємна студентська організація "Братство тарасівців" проголошувала у програмі: "Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу". Гасло "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ" використав і Микола Міхновський у брошурі "Самостійна Україна" (1900).







Перша світова війна, національні революційні рухи та розпади імперій наблизили втілення мрії про соборність. У Києві в 1917 році постала Українська Центральна Рада, яка 22 січня 1918 року проголосила незалежність від Росії Української Народної Республіки. А в Галичині, на уламках Австро-Угорської імперії, після Листопадового чину 1 листопада 1918 року постала Західноукраїнська Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською.

1 грудня 1918 року на залізничній станції "Фастів" представники ЗУНР і УНР підписали "Передвступний договір" (тобто попередній чи прелімінарний). Угода констатувала непохитний намір ЗУНР "злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". Зі свого боку, УНР проголошувала згоду "прийняти всю територію і населення Західноукраїнської Народної Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку". Договір підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР.



18 січня відбулася спільна нарада Директорії й Ради народних міністрів УНР за участі делегації з Галичини, Буковини і Закарпаття. Йшлося про проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР та урочистості з цієї нагоди. Рада міністрів доручила написати сценарій заходів та особисто очолити всі церемонії міністру народної освіти Іванові Огієнку. Саме він запропонував влаштувати загальнонародне свято на річницю проголошення самостійності УНР.

22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві, у першу річницю незалежності УНР, у святковій атмосфері відбулося проголошення "Універсалу Директорії Української Народної Республіки" (його ми символічно називаємо Актом Злуки). Будівлі в центральній частині міста прикрашали національні прапори, вхід до Софійського майдану оздобили тріумфальною аркою з гербами УНР і ЗУНР. Під музику на центральні вулиці стікалися десятки тисяч мешканців столиці і численні гості. Хор під керівництвом Кирила Стеценка в супроводі оркестру заспівав "Ще не вмерла Україна".

І настав історичний момент – міністр закордонних справ ЗУНР Лонгин Цегельський оголосив грамоту, ухвалу УНРади, і передав її голові Директорії Володимиру Винниченку. У відповідь член Директорії Федір Швець зачитав Універсал: "<…> Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка <…>".

Закінчилося свято урочистим молебнем і парадом. З особливим захопленням вітали колони Січових стрільців і полковника Євгена Коновальця.

Наступного дня, 23 січня 1919 року, у приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи й схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії УНР, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західну область Української Народної Республіки (ЗО УНР).

На жаль, через тривалу війну з росіянами, об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Однак, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за вільну Україну.

Український націоналістичний рух проголосив мету створення Української самостійної соборної держави (УССД). Старе гасло "від Сяну по Кавказ" Юліана Бачинського увійшло до слів Маршу українських націоналістів (гімну ОУН), написаного в 1929 році Олексою Бабієм. 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став Маршем української армії: "Веде нас в бій Героїв наших слава. Для нас закон – найвищий то наказ! Соборна українська є держава – одна на вік, від Сяну по Кавказ!".

Пам’ять про власну державу у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби.

У 1990 році, із нагоди 71-ї річниці проголошення злуки УНР та ЗУНР, українська патріотична громадськість утворила живий ланцюг єднання від Івано-Франківська до Києва. Прикладом тієї "української хвилі" була акція жителів країн Балтії "Балтійський шлях". Скільки учасників вийшло тоді на акцію вшанування подій Української революції, достеменно невідомо: різні джерела називають від 500 тисяч до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України.

Соборність і сьогодні залишається на порядку денному національних завдань. Ідея територіальної цілісності країни поєднується з ідеями духовної згуртованості. В умовах сучасної російсько-української війни соборність набуває більшого символізму та гостроти, адже нині, як ніколи, українцям потрібно об’єднуватися заради майбутнього. Єдина в бачені власного майбутнього нація неодмінно відновить і соборність території. Це відбудеться після деокупації Криму, а також наших територій у Донецькій і Луганській, Запорізькій і Херсонській, Миколаївській і Харківській областях.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram