В українському селі запрацювала найбільша в Європі біогазова установка на курячому посліді.

Десять великих резервуарів. У кожному з них ферментується субстрат із курячого посліду, силосу сорго та води. Цей процес, який триває майже 50 днів, повністю автоматизовано. У процесі збродження тут добувають біогаз, а когенератори переробляють його в електричну енергію, пише газета "Експрес".

Потужність станції -- 5 тисяч мегават-годин. Тобто завдяки пташиному посліду можна забезпечити електроенергією 15 тисяч квартир і ще півтори тисячі -- тепловою. Проект хоч і недешевий, але дуже вигідний і перспективний. На багатьох пташиних фабриках послід -- неабияка проблема. Ще б пак, забруднює довкілля та атмосферу -- сморід такий, що хоч вдягай протигаз. Мешканці сусідніх будинків жаліються, пишуть в усі інстанції, пікетують підприємства...

А в Єлизаветівці, навпаки, всі задоволені – і селяни, і виробничники. На території чисто, ніяких неприємних запахів. Тут навчилися перетворювати відходи в доходи. А точніше, у прибутки.

“Аналогів наша біостанція наразі не має, -- каже Іван Тракслер, директор підприємства. -- Завдяки такій технології вдалося розв'язати одразу кілька проблем: фабрика стовідсотково переробляє курячий послід, утилізує стічні води і водночас виробляє власні енергоресурси. Тобто стала енергонезалежною. Річна економія природного газу становить 1,3 мільйона кубометрів, а у фінансовому еквіваленті -- 15 мільйонів гривень. От вам і відходи! Раніше ж курячий послід доводилося складувати, зберігати... Уявляєте, скільки це додаткових проблем?! Обсяг відходів щодоби -- 200 тонн”.

Обладнання для біогазової станції доправляли аж з Голландії. Загальна вартість -- 15 мільйонів євро. Спеціалісти вже підрахували, що цей унікальний проект окупиться через 5-6 років. А тоді -- птахофабрика зароблятиме на посліді, біогазі та електроенергії, яку постачає в централізовану електромережу за “зеленим тарифом”.

“Як працює біогазова установка? -- перепитує Андрій Шпорхун, начальник комплексу з виробництва біогазу. -- За принципом анаеробного зброджування. Тобто без доступу кисню. Спочатку рідкі біовідходи надходять через самосплавну систему в приймальну ємність. Там відбувається первинна підготовка до певної консистенції. Звідти сировину доправляють у біореактор -- герметичний резерувар, оброблений антикислотним покриттям. А ще він має антикорозійний та теплоізоляційний захист -- ззовні”.

“Наразі не вистачає курячого посліду, -- каже Андрій Шорхун. -- От і компенсуємо його зеленою органікою – силосом сорго. На добу потрібно щонайменше 70 -- 80 тонн. Де беремо? Вирощуємо на своїх полях. Чому не кукурудзу? Просто вона гірше росте у наших кліматичних умовах. От і весь секрет. Завдяки біогазовій станції наше підприємство має 20 мільйонів кубічних метрів газу та 41 мільйон кіловат електроенергії на рік, а ще щодоби -- 80 тонн твердих добрив. Що робимо з ними? Вносимо під посіви замість мінеральних, продаємо. До речі, Україна має досить великий потенціал для виробнитва біогазу. Експерти кажуть, що ми можемо мати до 18 мільярдів кубічних метрів щорічно”.