Третій комплект нагород молодіжної Першості України з футболу виборов студент ЧТЕІ КНТЕУ Максим Ілюк, який із другої половини сезону-2008/2009 виступає у складі резервістів "Шахтаря". 2009 року Максим вперше "приміряв" малу золоту медаль. Минулого сезону став срібним призером. А тепер вдруге "засвітився" у чемпіонах серед молодіжних складів команд Прем’єр-ліги. Резервісти "гірників", як і позаторік, оформили чемпіонство достроково. І в матчі, який став "золотим", забив і Максим Ілюк. Це був перший м’яч буковинця після повернення у стрій. Про перший після травми матч (проти дубля київського "Динамо"), друге чемпіонство, зв’язок із рідним краєм та деталі з теперішнього донецького життя Максим Ілюк розповів у інтерв’ю "МБ".
Через травму зіграв лише 10 ігор
– Максиме, вітаємо з другим чемпіонством. Цього сезону, на жаль, на пальцях можна порахувати твої матчі...
– Так, через травму зіграв лише 10 ігор, у яких забив три м’ячі. Так сталося, що відзначився у першому матчі проти "Кривбаса" і в останніх двох проти донецького "Металурга" і "Ворскли". Фактично я лише в першій грі й почувався нормально. У наступних матчах почав відчувати стару травму. Потім лікувався, пропускав ігри, а коли повертався, знову постійно відчував біль. В останній для мене грі проти "Дніпра" знову відчув біль у ногах. Після цього мене намагалися лікувати на базі "Шахтаря", але нічого не допомагало. Потім відправили на лікування до Німеччини, в мюнхенську клініку, де я лікувався у професора Майєра... Він сказав, що тут нічого складного немає, що у них у Німеччині третина футболістів має таку проблему. І мені знадобився лише тиждень на лікування.
– Так сталося, що першою після перерви стала виїзна гра з резервістами "Динамо". Напевно, хвилювався, адже це одвічний суперник "Шахтаря"?
– Перед матчем із "Динамо" ми зіграли товариський матч з однією з команд-учасниць Чемпіонату області. Я вийшов на весь другий тайм, забив три голи, ми виграли 4:0. І вже на наступну календарну гру проти "Динамо" я потрапив у заявку. Вийшов у другому таймі хвилин на 35. Так, звісно, було хвилювання після такого тривалого відновлення після травми. Але щойно вийшов на поле, воно якось зникло (сміється, – авт.). Був у мене дуже хороший момент. Після прострілу з правого флангу я пробив головою і м’яч від землі пролетів трішки вище поперечини. Хоча я думав, що він вже "там" (сміється, – авт.). Ми виграли 2:1, і це було головне.
– А вже у наступній грі ви забили...
– Проти донецького "Металурга" я також вийшов на заміну на 60 хв. Рахунок був 3:0 на нашу користь. Уже за три хвилини після появи на полі після подачі зі штрафного з правого флангу я забив головою. Й одразу взяв участь у дуже ефектній атаці, яка завершилася п’ятим взяттям воріт. Мав ще декілька непоганих моментів, але не реалізував. Ми виграли 5:1. Це була жадана перемога, оскільки вона дозволила достроково оформити чемпіонство.
– Як відсвяткували чемпіонство?
– Всією командою – починаючи із футболістів, тренерського штабу і закінчуючи лікарями і водіями. Поїхали в ресторан і гарно відсвяткували. Без порушень режиму.
"Мрію побачити "Буковину"
у Прем’єр-лізі"
– А вже у Полтаві ви могли собі дозволити розслабитися?
– Ні, нам поставили конкретне завдання – обіграти "Ворсклу" і довести, що ми й без допомоги гравців із першої команди щось можемо! Ця гра була зовсім не "прогулянкою", а, навпаки, дуже бойовою і дуже складною. Я вийшов на заміну на 35 хв. Спочатку не міг увійти до гри. А вже у другій половині другого тайму почало щось виходити. Був практично такий самий момент, як у грі з "Динамо", я знову пробив вниз, і м’яч від землі влетів у поперечину. А вже через декілька хвилин наш правий захисник подав на ближній кут воротарського майданчика і я на випереження переправив м’яч ногою у ворота. Ми виграли 2:1, тобто завдання виконали.
– Про рідний край не забуваєте?
– Це, я так розумію, жарт (сміється, – авт.). Я дуже сумую за рідними і близькими людьми, за друзями, особливо за дівчиною.
– Коли востаннє були на Буковині?
– Буваю в рідних краях не лише для того, щоби побачитися з рідними. Як студент Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ мушу заїжджати, щоби підтягувати "хвости" (сміється, – авт.). До речі, я вдячний директорові інституту Тетяні Ореховській та іншим викладачам, які з розумінням ставляться до моїх "футбольно-навчальних" проблем і допомагають їх подолати. Востаннє в Чернівцях я був приблизно півтора місяця тому – на державному екзамені.
– А "Буковину" не втрачаєш із поля зору?
– Звісно, ні! Постійно стежу за виступами моєї першої професійної команди. І, звичайно, дуже хочеться побачити "Буковину" в Прем’єр-лізі!
Георгій МАЗУРАШУ
