Наймолодшій дитині в обласному притулку для дітей – три з половиною рочки, а найстаршому – 17 років і вісім місяців. Мрія у всіх одна – мати міцну родину.
Щоранку вихованці притулку йдуть до школи. Молодші навчаються в школі №30, а старшокласники відвідують школу №20. Ворота притулку весь день відчинені. З вікон зняли грати. Як каже директор притулку для дітей Жанна ЯНЧУК, таким чином діти почуваються вільнішими, а в притулок зі школи повертаються, як додому.
Втік з дому, бо били хлопці в школі
В обідню пору на території притулку гамірно. Дехто вже повернувся з навчання, хтось лише поступив до закладу. Діти грають у "лова".
– Ну це така гра, коли ти наздоганяєш когось, торкаєшся рукою і кричиш "лова". Тоді вже той, кого ти наздогнав, ловить інших, – розповідає старшокласниця Тетяна, захекавшись після бігу. – Це дуже прикольна гра. Ми так можемо бігати безперестанку.
Та попри ігри, дівчина сумує, бо хоче додому. "Ось відламався каблук, – показує на зимове взуття, каблук на якому ледве тримається, – каже дівчина. – Треба сказати, щоб здали в ремонт. Але це не так важливо. Гірше те, що дуже хочу додому".
Тетяна в притулку – лише два тижні. У дівчини є батьки. Та за цей час вони не відвідали її жодного разу.
– Щодня виглядаю за ворота, чи, бува, не йде мама, – каже Тетяна. – Але її нема. До мене вже приходили інші родичі, знайомі. А найріднішої людини не було. Всі ці тижні я пишу мамі листи. Пишу, що дуже люблю її, хочу жити з нею і щоб приїхала сюди, до мене.
"Мої рідні живуть у Романківцях Сокирянського району. Скажіть їм, що я на них чекаю", – додає дівчина.
Тим часом зацікавлено підбігають школярі середніх класів Мар’ян і Ваня. Хлопці придивляються до диктофона і просять з ним погратися.
– Ну, тоді спробуйте себе в ролі журналіста, – пропоную хлопцям.
"Ти як сюди потрапив?" – запитує, увімкнувши диктофон, Мар’ян у Вані.
"У школі мене били хлопці, і я звідти втік, – каже Ваня. – Їхав автобусом, біг через ліс. Через те, що втікаю, мене відправили в притулок. Та знову хочу на волю, ганяти на велосипеді...".
"Підбираю безпритульних тварин, щоб піклуватися"
Підліток Богдан дуже спокійний. Хлопець просить телефон і сідає грати в гру.
– Обожнюю ходити в школу, – розповідає, граючи на телефоні. – Мені подобається вирішувати приклади, рахувати. Також багато займаюся ліпленням, виготовляю вироби з бісеру.
– А хто тебе навчив? – запитую в Богдана.
– Все сам, – запевняє хлопець. – Також виготовляю всілякі квіти з паперу. Планую сьогодні завершити свій паперовий вазон і подарую його директорці Жанні Степанівні.
На подвір’ї притулку живе кошенятко. Діти пестять його та граються.
– У мене вісім собак вдома, – вихваляється Тетяна, дивлячись на кошеня. – Чому так багато? Просто мені дуже шкода, що їх викидають на вулицю. Я люблю за ними доглядати. Як побачу собачку бездомну, то відразу несу додому. Тато часто проганяв цих тварин. Але тим, що залишилися, я давала їсти, піклувалася.
Діти вірять у диво і в Діда Мороза
– Листи Діду Морозі та Миколаю писатимете? – запитую у Вані, Мар’яна, Богдана та Тетяни.
– Аякже, – кажуть всі гуртом.
– А що попросите?
– Я хочу конструктор, – каже Богдан
– А я – іграшковий літак, – продовжує Мар’ян.
– Я мрію про велосипед, – додає Ваня. – Ганятиму ним навколо.
– А я попрошу в Діда Мороза маму, – каже Тетяна. – Хочу, щоб приїхала і забрала мене додому.
"Кожна дитина хоче мати щось особисте, – розповідає директор притулку для дітей Жанна Янчук. – Нехай це буде якась дрібничка, але дитина цьому тішиться, бо це її особиста річ. Зараз напередодні свят безперечно наші діти пишуть листи Дідові Морозу, Святому Миколаю.
Найменші просять іграшки. Розумію, що в їхньому житті того бракувало. Старші забагають дещо з дорогих подарунків – планшети, сенсорні телефони. Та наше завдання, щоб дитина не розчаровувалася, і коли не можемо придбати їй дорогий подарунок, пояснюємо та пропонуємо попросити щось інше".
Марина КОРПАН
До речі
В обласному притулку для дітей – 35 мешканців. Це діти-сироти, діти, які позбавлені батьківського піклування, а також ті, хто має повернутися в сім’ї.
Для того, щоб привітати дітей із зимовими святами та подарувати їм подарунки, треба звернутися безпосередньо в притулок (адреса: місто Чернівці, вулиця Головна, 169, номер телефону: 7-45-04).
