«Чекаємо, щоб нас забрали у сім’ю»

Рідні брат і сестрички, які живуть у притулку для дітей, шукають сім’ю. Їхню маму тимчасово позбавили батьківських прав, а кожен із батьків має інші сім’ї. Зараз ці діти мріють жити разом в одній великій родині.

Брат і сестрички, як більшість із притулку для дітей, оздоровлюються в санаторії "Садгора". Тут багато території для ігор, свіже повітря. Другою мамою називають старшу із родини Наталочку. Дівчинка весь вільний час присвячує вихованню молодших братика і сестричок.

"Мріємо про планшет і сенсорний телефон"

Ці діти оселилися в притулку для дітей півроку тому, а їхню маму тимчасово позбавили батьківських прав. Протягом року ця жінка зможе поновити права на дітей. На цей час для діток шукають родину, яка б ними опікувалася. Бо батьки у дітей різні. Кожен влаштував іншу сім’ю та не взяв опіки над дітьми.

– Діанці скоро виповниться вісім років, Руслану вже виповнилося сім, а Соні в лютому буде шість, – розповідає найстарша з родини, 15-річна Наталочка, пригортаючи до себе молодшу сестричку Соню.

– Вони в мене дуже активні. І я їх дуже люблю. Вони часто за це сперечаються, кого ж люблю більше. Хоча я однаково до них ставлюся.
"У нас у сім’ї були певні непорозуміння і вийшло так, що ми потрапили в притулок, – пригадує Наталочка. – Брат і сестри спершу це негативно сприймали. Бо все-таки їм незвично в притулку, тут багато дітей. Та з часом звикли і адаптувалися".

Діана та Руслан навчаються в молодших класах. Дівчинка обожнює малювати, а Руслан – бігати на перервах з друзями.

– У школі добре. Там цікаво, – каже Руслан.

– А що більше любиш? – запитую.

– Перерви, – щиро зізнається хлопчик. – Ми багато відпочиваємо, граємо з м’ячем. Та дуже хотів би мати планшет. Там можна гратися в ігри. Нас водили на фестиваль "Буковинська мрія". І мені тоді дозволили потримати в руках планшет. Але це було лише дві хвилини. Я ж хочу мати свій.

"Я теж хочу планшет, як і він, – каже Діана. – А Соня мріє про сенсорний телефон рожевого кольору. Такий вона бачила у мультфільмі".

"Незвично отримувати любов і турботу від сторонніх"

Діана та Руслан навперебій бігають на дитячому майданчику. Хлопець висить головою донизу на турніку, а дівчинка вилазить зверху по канату. Молодшу Соню діти катають на каруселі.

"Русланчик, зав’яжи шнурки, бо впадеш, – вигукує Наталочка брату. – Зупинись і зав’яжи".

Дівчина підходить до наймолодшої Соні і застібає замок на курточці.
"Та ж ніби не холодно", – кажу їй.

"Ні-ні, то зараз погода перемінлива і можна застудитися, – піклується Наталочка. – Хай побуде у курточці".

– Ми чекаємо, щоб нас забрали у сім’ю, – продовжує Наталочка. – Дуже хочемо, щоб усе це закінчилося. У мене є знайомі, і вони хочуть нас забрати. Вони зібрали майже всі документи, бо дуже нас люблять.

"Якось незвично отримувати любов і турботу взагалі від сторонніх людей, а не від своєї мами, рідних та близьких, – розмірковує дівчина. – Хочу мати люблячу сім’ю. Найважливіше те, як до тебе ставляться люди. Який сенс мати гарний будинок, якщо немає нормальних стосунків у сім’ї? Найголовніше, щоб тобі дарували любов і турботу". 
Марина КОРПАН

До речі

Усі, хто захоче допомогти дітям та взяти над ними опікунство, можуть звертатися в службу у справах дітей Чернівецької ОДА.
Телефон: 52–24–08.