Чому ми зараз повинні їхати до столиці, журналіст "МБ" поцікавився в українських виконавців, які від перших днів перебувають на Євромайдані.

Валерій ХАРЧИШИН,
лідер гурту "Друга ріка":

– Я написав у своєму твіттері: "Стояти будемо до кінця. Якщо підемо з Євромайдану, це буде пекло". Я хочу, щоб народ прислухався до нас. Я хочу жити в цивілізованій країні, де будуть діяти закони. Де міліція не буде бити людей, а справді служитиме народу. Де я буду почуватися захищеним. У цій країні чомусь не хочеться жити. Але я люблю цю країну, і мені не хочеться звідси втікати.
Немає якоїсь середньої позиції. Ти або "там", або "тут". Якщо просто спостерігати – це означатиме, що ти на позиції тих можновладців, які вдають, що керують цією країною.

Андрій "Фома" ФОМЕНКО,
лідер гурту "Мандри":

– Я вже стою тут другий тиждень. Те, що відбувається нині, – це межа перетину. Назад шляху немає. Ми або виграємо, і це зробимо, або у нас виграють і зроблять все на свою користь. Ми вистоїмо і станемо громадянами вільної країни, яку поважає весь світ.
Я закликаю всіх людей обов’язково приїжджати до Києва. Боротьба ще триває. І нам не можна розслаблятися.

Володимир ШЕРСТЮК,
бас-гітарист гурту Kozak System:

– Зараз сформувався дуже високий рівень свідомості суспільства.
Зараз уже пізно говорити про непотрібність Майдану. Це просто фізіологічна реакція народу. Суспільство нині рятує свій генетичний та етнічний вид.
Спочатку ми стояли за євроінтеграцію. Тепер – за тих дітей, яких побили "беркутівці". Це ті причини, які підняли наш народ на справжнє повстання. Люди хочуть бути людьми на своїй землі.

Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ,
вокаліст гурту "Тартак":

–Людям уже набридло ставлення влади до суспільства. Вони виходять на Майдан не для того, щоби прокричати гасла, вони просто хочуть змінити життя України.
На жаль, існують барикади між народом і владою. Ці барикади є й між громадянами і міліцією, яка безжалісно їх "лупить", калічачи.
Я не знаю, хто об’єднає Україну. Очевидно, не одна людина. Гадаю, зробити це може здоровий глузд, патріотизм і вболівання за долю держави кожного громадянина. Але це має бути на рівні прагнень змінити життя. Хтось говорить, що за опозицію вийшли… Та не за опозицію вийшли, вийшли за краще життя, за справедливість. (М. Кобилюк)