Трирічна Настя Гіліє любить ходити до дитячого садочка. Залюбки розповідає віршик про маму та співає пісеньку. Але вже тиждень дівчинка не ходить до садочка. Її мама – Марта Гіліє – боїться, що доньку відберуть і віддадуть батькові – громадянину Румунії. Таке рішення місяць тому ухвалив Шевченківський суд.

Жінка категорично проти. Її батько Михайло Кирилеско обурюється: "Чому держава не захистила свою громадянку і посприяла у вирішенні справи іноземцю?"

Маму звинуватили
у викраденні дитини

Доки донечка дивиться мультики на комп’ютері, Марта розповідає, як жила у Румунії. Прожила там дев’ять років: навчалася, вийшла заміж, народила донечку.

– Чоловік дуже змінився після народження дитини, ніде не працював. Ми жили на 200 євро, які виплачували на дитину, – каже Марта. – У листопаді 2011 року переїхали до моїх батьків у село Тарасівці Новоселицького району. Приїхали сюди всі разом: я, чоловік, донечка. Чоловік навіть певний час працював з батьком на будівництві. Але за кілька тижнів повернувся до Румунії. Я ж не захотіла. Відтоді чоловік жодного разу в Україну не приїжджав.
На початку 2013 року Марта Гіліє отримала повідомлення про те, що на неї подали до суду через викрадення дитини і чоловік хоче повернути доньку до Румунії.

– Була вражена звинуваченням, адже ми разом сюди приїхали, привезли весь одяг, всі іграшки. Настенька вже півтора року ходить у селі до дитсадка, – каже Марта.

До суду Марта не була підготовлена, тому кілька засідань відклали. Але була впевнена, що її як громадянку України держава захистить.

– Суд відбувся дуже швидко. Засідання тривало лише 20 хвилин, – пригадує жінка. – А коли почула вирок, що дитину потрібно повернути до Румунії, так розплакалася, що донька злякалася. Ми отримали від сільради села в Румунії довідку про те, що чоловік ніде не працює, не має фінансових доходів. Цю довідку до уваги чомусь не взяли.

Настя дуже прив’язана до мене, не можу допустити, щоб її у мене забрали. Мама чоловіка перебуває в Італії на заробітках. Він живе разом із 70-річним батьком. Хто виховуватиме мою донечку?

Настенька – дуже мила дівчинка. Показує, як вміє танцювати, позує для фото й одразу біжить дивитися на себе. Обіймає дідуся і маму. Дівчинка навіть не підозрює, що незабаром вона може повернутися до Румунії. Марта Гіліє подала апеляцію, щоб скасувати рішення. Суд має відбутися через кілька тижнів. Марта очікує, що апеляційний суд захистить її як громадянку України.

Свої за суд сплачують, для іноземців – безкоштовно

Ухваливши рішення про повернення дитини, суд зіслався на Конвенцію про цивільно-
правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. В Україні вона набула чинності 1 вересня 2006 року.

– Скільки ж за кордоном наших жінок? Скільки дітей там народилося? – обурюється Михайло Кирилеско. – Хто ж знає, що є якась Конвенція? Не склалося життя, то що ж тепер робити? Народити жінка мала право, доглядати мала право, а тепер права на дитину не має?
– Була здивована, що громадянина Румунії захищає наше управління юстиції, причому безкоштовно. А я, громадянка України, повинна наймати адвоката і платити йому за роботу, – обурюється Марта Гіліє.

Рішенню суду дивується й адвокат Марти Гіліє Олександр Житарюк.

– Мене вразило, що вирішили негайно повернути дитину, – каже Олександр Іванович. – Таке рішення не дає часу оскаржити його, але ми все одно подали до апеляційного суду. Гадаю, є шанс виграти.

У Головному управлінні юстиції пояснюють, що Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей є обов’язковою на території України. За нею інтереси іноземних громадян наш державний орган представляє безкоштовно.

– Є затверджена Кабміном постанова, яка регулює порядок виконання Конвеції на території України. Відповідно до неї, визначено, що Центральний орган, який забезпечує виконання Конвенції, є Міністерство юстиції України і Головні управління юстиції в областях, – пояснює завідувач сектора представництва інтересів держави в судах України та сприяння виконанню міжнародних конвенцій Головного управління юстиції в області Світлана Штефанчук. – Особисто з позивачем не спілкуємося. Коли надходить заява від громадянина іноземної держави, Міністерство юстиції скеровує її на місця й уповноважує нас отримати пояснення у людини, роз’яснити їй положення Конвенції. Викликали влітку і Марту Гіліє, пояснювали, що їй необхідно повернутися до Румунії для вирішення питання про піклування про дитину та визначення місця проживання. Вона ж запевнила, що не має наміру повертатися.

Світлана Василівна каже, що в Україні чимало випадків, які стосуються повернення дітей на постійне місце проживання за кордон. Дві подібні справи розглядають у буковинських судах. Одну з них слухають уже понад три роки.

– У Конвенції беруть до уваги не громадянство, а постійне місце проживання, – каже Світлана Штефанчук. – Зараз до нас звернулася громадянка Румунії. Її чоловік – українець – виїхав з дитиною до Чернівецької області. Подружжя тривалий час мешкало у Греції. Тож дитину за зверненням матері повин­ні повернути до Греції. Батька вже викликали і роз’яснили положення Конвенції.
Щоб виключити подібні спори, потрібно взяти письмовий дозвіл матері чи батька, що вони не заперечують щодо постійного місця проживання на території України.

"Була там –
як у рабстві"

У Новоселицьку виконавчу службу управління юстиції вже скерувало заяву про виконання рішення суду. Згідно з ним Марта Гіліє повинна негайно повернути дитину. Але чиновники чекають, доки громадянин Румунії повідомить про дату приїзду.

– Щоб забрати дитину, заявник повинен самостійно приїхати в Україну, – каже Світлана Василівна. – Коли буде відома дата приїзду, виконуватимемо рішення суду. Бачила маму під час засідання і те, як емоційно вона сприйняла рішення суду. А Марта Гіліє, говорячи про майбутнє, починає плакати.

– Якщо суд ухвалить остаточне рішення, що маю повернути дитину, повернуся разом із дитиною до Румунії, – зі сльозами на очах каже жінка. – Не готова, не хочу цього. Я була там – як у рабстві. Але не можу залишити дитину напризволяще. Після повернення до Румунії не зможу з дитиною приїжджати до батьків, бо чоловік ніколи не дасть дозвіл на перетин кордону. Боюся свого майбутнього...
Людмила ОСАДЧУК

Довідка

Гаазьку Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей застосовують до будь-якої дитини, яка не досягла 16-річного віку та постійно проживала в договірній державі перед від’їздом. Переміщення вважають незаконним, коли є вивезення за кордон або неповернення з-за кордону дитини, якщо при цьому порушують права піклування про дитину, які належать заявнику.
Конвенцію застосовують між Україною та 60 державами-учасницями. За період застосування Конвенції суди України ухвалили 12 рішень про повернення дитини до держави постійного місця проживання. Також ухвалили 18 рішень про відмову у поверненні дитини. Найбільше заяв надіслали і надходить з Італії, Німеччини та США.

КОМЕНТАР

Любов Рендюк,
адвокат із cімейного права:

– Суд діяв в рамках закону. Не прив’язувала б до цього, іноземець чи ні позивається до суду. Якщо правильно захищати свої права, їх все ж можна відстояти. Відповідно до Сімейного кодексу, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначають за згодою батьків, якщо досягла 10 років – за згодою батьків та самої дитини, якщо досягла 14-річного віку – дитина визначає сама. Якщо мати і батько не дійшли згоди, з ким проживатиме дитина, спір між ними можуть вирішувати органи опіки та піклування або суд.
Якщо один із батьків самочинно, без згоди іншого з батьків або без рішення суду змінив місце проживання, суд має негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її у попереднє місце проживання. Якщо дитину не віддадуть, можуть порушити кримінальну справу за невиконання рішення суду.