"…Один із найвизначніших чернівецьких русинів", – так писала газета "Буковина" 1898 року про першого головного хірурга Буковини, громадського діяча Володимира Залозецького. Він народився 170 років тому і майже все своє життя пов’язав із Чернівцями.
– Його чернівецькі адреси – закінчена з відзнакою Чернівецька чоловіча гімназія (тепер школа №1), – розповідає директор Муніципальної бібліотеки ім. Анатолія Добрянського Леся ЩЕРБАНЮК. – До 1898 року він жив у будинку за адресою вулиця Руська, 15. Одноповерховий цегляний будинок розташований поблизу церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Та більшу частину свого життя Володимир Залозецький залишив у будівлі за нинішньою адресою Головна, 137. З відкриттям у Чернівцях крайового шпиталю 1886 року він очолив хірургічне відділення. Тобто став головним хірургом краю. Лікар від Бога, він врятував життя тисячам буковинців...
Пожертвував кошти на розвиток Народного дому
Даних про життя Володимира Залозецького зібрано не так багато. Відомо, що після закінчення гімназії у Чернівцях він студіював медицину в Йосифинській військово-медичній академії у Відні. Пізніше – у Віденському операційному інституті, у клініці знаменитого Теодора Більрота, де отримав вищу хірургічну кваліфікацію. Після інституту 1872 року отримав призначення на посаду старшого лікаря 41 піхотного полку, який дислокувався в Чернівцях. Тут і розпочалася його блискуча кар’єра... Уже у 30-літньому віці він виступав із доповідями на засіданнях Товариства лікарів Буковини. Тут була заснована прекрасна медична бібліотека, яка одержувала медичні газети та журнали з Відня, Берліна, Варшави, Кракова, Праги. 1866 року Володимир Залозецький став членом Товариства лікарів Буковини, 1870 року – його секретарем, а 1877 його обрали заступником голови. 1882 року лікарі Буковини обрали пана Володимира головою Медичного товариства Буковини, адже він мав великий авторитет серед медичної громади.
– Володимир Залозецький був дуже активним у громадсько-політичному житті, вніс значні кошти на розвиток Народного дому в Чернівцях. З 1890 року його постійно обирали до магістрату, – зауважує Леся Щербанюк. – Дбав про розвиток медицини у місті, згодом боровся за вирішення проблеми очищення вулиць міста.
Помер Володимир Залозецький 1898 року у віці 56 років – будучи блискучим лікарем, виявився беззахисним перед власною недугою. Поховали його на Руському кладовищі в родинному склепі. Після його смерті в залі засідань Товариства лікарів Буковини встановили портрет, а в хірургічному відділенні крайової лікарні – пам’ятну табличку. Також на його честь мерія перейменувала вулицю Робітничу на вулицю В. Залозецького. А для вшанування його пам’яті в наш час 1993 року для відзначення працівників охорони здоров’я заснували обласну премію імені Володимира Залозецького.
Жебракові подарував шубу
Які цікаві спогади залишилися про буденне життя відомого буковинця? У книзі "Буковина 1918-1940: зовнішні впливи та внутрішній розвиток" можна прочитати цікаву історію. Володимир Залозецький якось почав упадати за чарівною дамою. Одного зимового дня вони гуляли в чернівецькому "Фольксгартені" (парку). Коли підійшли до одного з виходів парку, то натрапили на жебрака, який дрижав від холоду, цокотів зубами, здавалося, навіть ребрами, ледь прикритими старою одежею. І тоді дама трохи іронічно, з глумливою посмішкою мовила: "Зараз ви маєте змогу практично довести свої соціальні погляди, пане лікарю!" Володимир Залозецький вагався якусь мить. Швидко скинувши шубу, простягнув її жебракові. Після чого вони поквапилися додому, бо вже без шуби...
Через два дні Володимир Залозецький знову проходив повз те місце, де зустрів жебрака, і той знову стояв у своєму ганчір’ї і тремтів від холоду. Тут Володимир не стримався і гнівно вигукнув: "Чоловіче, я ж тобі подарував шубу! Чому ти не носиш її?" У відповідь жебрак тільки жалісно знизав плечима: "Не пасує!"
Валерія Чорней
Нагороди
Під час російсько-турецької війни (1876-1878) Володимир Залозецький перебував у військах у Боснії. До Чернівців повернувся 1879 року кавалером Лицарського Хреста, Ордена Франца Йосифа І та російського Ордена святого Станіслава. Згодом уряд Росії нагородив його ще Орденом святої Анни.
