На довгому ланцюжку

"И мои восемь струн казались мне то воздухом, то свинцом" Б.Г.

Я мало розумію про жінок. І не намагаюся осягнути всю "глибину широт" жіночої душі. Мені поки що і так добре... Про мам і пап теж трохи маю уявлення, адже багато часу провів у польових дослідженнях і виробничих експериментах. От про дітей і про чоловіків знаю трохи більше. Зрештою я і той, і інший. Тому останнім часом звертаю увагу на те, як перші, обертаються на других . Ще я розуміюся на різних акваріумних штуках , але сьогодні, мабуть, не про це.

Сьогодні хотів би поділитися думками про шлях, який мусить пройти чоловік, щоб стати чоловіком. Однак, зараз цей чоловік нікому нічого не мусить, а що таке "бути чоловіком" ніхто толком не знає. Це і є перший горизонт, який доведеться здолати дитині. Щоправда, ніяких горизонтів може і не бути. По-перше, щоб побачити горизонт треба вилізти на дерево. А це страшно мамі, і вона може сама туди вилізти і все розповісти. А мама є мама і може дивитись трохи не туди і ненароком розповісти про те, як "бути слухняним", про те, як "треба бути найкращим" чи "який же ти дурень, там нічого нема ", але аж ні як проте, як "бути чоловіком". Не те щоб мамині горизонти погані, просто вони мамині. По-друге, треба знати, що це дерево є. На щастя, дорослі чоловіки своєю присутністю як правило натякають, на те, що є якийсь таємничий стержень, і що це якось пов’язано із світом чоловіків та надихають на його пошуки. І якщо мамина прив’язаність (це любов, турбота, та інше мало пояснюване, що зв’язує людей до купи як ланцюжок) не сильно коротка , то на цей світ вдається поглянути, і навіть побувати в таких визначних інститутах мужності як "дворові пригоди", "секція карате" чи "рибалка". Там і вимальовується цей мало відчутний образ чоловіка.

Інший етап – як цього горизонту досягти. О, це прекрасний і хвилюючий період проб і помилок. Пошуків дороги і попутників. Зараз я розумію, що головне не йти поряд із тими попутниками, які путають, і ведуть не туди куди ти хочеш. І варто, мабуть, не зриватися із ланцюга аж зовсім, бо можна забути звідки йшов. Ще раджу знайти досвідченого мандрівника, який вже бував там, куди тобі треба і не проти провести і тебе. Мами, в цей час, за ланцюжок особливо не тримаються, а просунуті навіть дозволяють потриматися іншим. Це теж дуже цікавий процес, але сьогодні точно не про це. Сьогодні все ж про те, що в якийсь момент розумієш - весь цей час ти вже був чоловіком, просто не дуже розумів яким. І цей весь шлях був десь всередині, в собі самому, а цей ланцюжок, у тебе в руках, і ти сам вибираєш, кому його давати в руки і який він задовгий, і тобі вибирати, коли це якір, коли поводок, а коли струна.