Колись у Чернівцях до жебраків вживали дуже суворі заходи. Як пише історик Раймунд Фрідріх Кайндль, непрацездатних висилали з краю, а інших змушували до роботи, за що вони отримували харчів на чотири крони.
"Шуба не пасує"
26 вересня 1785 року крайова адміністрація наказала міському магістрату видати "місцевим справжнім жебракам" спеціальні знаки і прикріпити їх на грудях зліва. "Чужинців" відправляли до в’язниці або випроваджували за межі міста. Якщо вони поверталися, то їх карали 20 ударами палиць.
Міський статут 1786 року забороняв приймати жебраків у приватних будинках і гостинних дворах. Поліційний статут від 1793 року зобов’язував суд громади випровадити ледацюг за межі краю або віддати у солдати. Жебраків, яких багато тинялося особливо у базарні дні, треба було негайно затримувати, "карати 6, 10 або 14 ударами палиць" і висилати з міста.
Письменник Петер Демант у книжці "Моє перше життя" писав, що з організованими жебраками боротися було марно. Якийсь період вони налітали на місто, як саранча, заповнювали сходи, бродили від однієї квартири до іншої і, якщо їм не відкривали, брали все, що траплялося.
Місто було поділене жебраками на сектори, де вони просили милостиню. "Чужинців" виганяли і били.
Деякі чернівецькі прохачі були гонорові й не брали будь-яку милостиню. В книжці Василя Кожелянка "Срібний павук" у розмові поліцаїв Кароля та Гельмута йдеться про бундючного і зарозумілого старця Сигізмунда. Він носив бакенбарди як у цісаря Франца-Йосифа і пенсне на шовковому шнурку. Якось напередодні Різдва йому подарували нові штани зі звичайного сукна. Жебрак ретельно їх обдивився і повернув назад, сказавши, що він такі не носить, бо це ображає його шляхетний гонор.
Містяни також переповідали історію, яка трапилася з відомим чернівчанином Володимиром Залозецьким. Якось взимку морозного дня Залозецький гуляв із гарною панною у парку "Фольксгартен". При виході їх перестрів старець у благенькій подертій одежині. Залозецький зняв із себе теплу шубу і кинув її на руки старцю. Та коли через два дні у драповому пальто проходив повз парк, знову побачив того старця. Він був у своєму подертому дранті й цокотів від холоду зубами. Коли доктор запитав, чому той не одягнув подаровану шубу, старець відповів: "Не пасує!".
"Дайте, пане, гріш на кіно"
Письменник Георг Дроздовський у своїй книжці "Тоді в Чернівцях і довкола" згадував про одного жебрака, який часто просив перехожих пригостити його цигаркою. Та коли один шанований пан відповів, що не курить, той обурено зауважив: "Можна, зрештою, й купити! Трафік (кіоск, де продавали цигарки) – навпроти!".
Якось на вулиці до письменника звернувся інший старець: "Ви, безперечно, вже бували в кіно, пане докторе? Як ні? Такий вишуканий пан! А я? Ще ніколи мені не доводилося бачити нічого подібного, щоб я так жив? Чи не були б ви такі добрі дати мені якийсь гріш, аби я також міг подивитися, як там картинки рухаються!". Та коли Дроздовський хотів купити квиток біднякові, той відмовився, мовляв, у нього ще багато справ. Він просто хотів отримати гроші, а не піти в кіно.
Серед чернівецьких прошаків був відомий "червоний Бубі" – обідраний, у капелюсі з висячими полями. По місту ходив як господар, спілкувався з панами, ставив перехожим безглузді запитання. Милостиню ніколи не просив, люди самі тицяли йому монету, щоби відчепився. Але Бубі оживлявся під час футбольних ігор. Тут він пам’ятав усіх відомих гравців, прекрасно розбирався у правилах, знав усі результати поточного сезону і бігав з криками захоплення вулицями, дізнавшись про перемогу своєї команди.
Є в книзі Деманта "Перше життя" спогади ще про одного колоритного чернівецького жебрака: "Коли старий лікар одружився, його дружина найняла молоду покоївку. Першої п’ятниці з’явився, як завжди за останні 25 років, жебрак Нусен – майже карлик із сивою борідкою, неприродним високим лобом і квадратним лисим черепом. Він завжди носив чорний, до неможливості засмальцьований котелок і такий же чорний піджак. Дівчина, як будь-якому жебракові, подала монету в два леї.
Розлючений старець жбурнув їй гроші в обличчя і заявив, що відвідує цей будинок із 1906 року, а якщо негайно не отримає належних йому п’ять лей, буде скаржитися панові лікарю. Приголомшена дівчина дала йому гроші, які він вимагав, про що розповіла господині. Декілька років пізніше дізналися, що жебрак помер, а також, що у нього в центрі на Вірменській вулиці було два триповерхові прибуткові будинки і що його син – відомий віденський адвокат. Старий лікар, який знав Нусена ще з часів Австрії, коли був віце-мером міста, якось запитав у нього, чи не пора йому на відпочинок – все ж взимку холодно ходити в піджаку вулицями, бо старий із професійних міркувань ніколи не носив пальто, і додав: "Ви вже, напевно, давно набрали мільйон!".
"Так то воно так, – відповів старець. – Та просто не можу інакше – адже маршрут центром у мене точно визначений, чим ще зайнятися?" І він бродив у чорному блискучому піджаку аж до останнього дня – доки його не збив випадковий візник".
Підготувала Надія БУДНА
Фото з колекції Едварда Туркевича
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
