Про це йдеться у книзі Райнгольда Вайзера "Роша – мій дім"

Його родина поселилась тут ще далекого 1774 року, тобто в першу хвилю переселення.

Книга-спогад про міську околицю Роша надійшла з далекого міста Ліма в Перу, яке знаходиться в Південній Америці. Її передала Жаклін Рунцер-Еспіналь (Jaqui Runzer-Espinaj), внучка колишнього чернівчанина – німця Крістіана Рунцера, який проживав тут до 1940 року на нинішній вулиці Мукачівській. У ній йдеться про життя чернівецьких німців австрійського періоду, починаючи з 1774 року. Тут упродовж двох століть народилось сім поколінь швабів.



Дорога була важкою і довгою

– Аби навчити місцевих мешканців добре господарювати, австрійська влада запросили німецьких колоністів, – розповіла директорка Муніципальної бібліотеки Леся Щербанюк. – До кінця 30-х років ХІХ століття у наш край переселилося до трьох тисяч німецьких сімей. Вони заснували на Буковині 19 німецьких колоній. Зокрема в передмістях Чернівців: Старій Жучці, Роші, Калічанці. Це були переважно селяни та ремісники. Вони перетворили закинуті місцеві землі на родючі поля і сади. Як свідчать тогочасні кадастрові мапи, громада Роші володіла 2820 гектарами землі. Згідно з переписом 1900 року, тут налічувалося понад 1200 будинків. Місцеві жителі називали новоприбульців "швабами". І саме "швабки" носили вирощені овочі та фрукти на ринок у кошиках на голові. А згодом цю науку в них перейняли українки та румунки.
Автор книги "Роша – мій дім" Райнгольд Вайзер на основі архівних документів дослідив, що початок еміграції із Швабії відбувся ще на початку ХVII століття. А вже великий потік стався після патенту 21 вересня 1781 року, виданого імператором Йосифом ІІ для Галичини та Буковини. Габзбурзька адмінстрація була зацікавлена в інтенсивному освоєнні краю, активно запрошувала переселенців-колоністів з різних земель південно-західної Німеччини – Семигороду, Ціпса і Верхньої Швабії, відправляла туди імператорських вербувальників із Відня. Дорога в далеку Буковину була важка і довга, інколи займала два з половиною роки. Доводилося спочатку пливти по Дунаю до Відня, далі їхати возами або навіть йти пішки. Багато знесилених мігрантів не змогли добратися до своєї нової батьківщини.



Про олійню і водія поливальної машини

На Роші виникло перше поселення "штабів", як називали переселенців австрійські чиновники. Райнгольд Вайзер так описує його: "Якщо стояти на Австріяпляці (нині Соборна площа) в столиці Буковини, Черновіц, і дивитись на захід у бік Карпат, то видно перед собою внизу передмістя Роша з колишньою казармою жандармерії та безліч охайних будинків і городів швабів з Роші, які у великій кількості оселилися в цьому регіоні. Завдяки своїй наполегливій праці шваби перетворили це прекрасне зелене передмістя Роша у великий квітучий сад. В основному вирощували овочі, фрукти та коренеплоди. Таким чином вони постачали міське населення, яке любило купувати цю городину, що завжди була свіжою".
І продовжує свою оповідь: "Якщо спускатись вниз по Рошер-Ґассе, то потрапляєте на міст через струмок Клокучка та фактичну межу між передмістям Роші та столицею краю Черновіц. Наш шлях продовжується біля синагоги та дворів Ваґнера, Крена, Уріха, Тойбера, Дітца, Шемеля, Маєра, Тарнавського, Адельмана-Веттінґ, Вайзера, Тойтула, професора Штефанеску, Гірта, Сафранюка, Вебера, Когута, мимо початкової школи на Роші до самобутньої, своєрідної будівлі, яка є унікальною в архітектурі Роші: маєтку Йозефа Баумґартнера-старшого".

Ця сім’я відкрила на Роші відому в Чернівцях олійню. Автор книги згадує, як школярем побував там. Хлопчика вразили величезні дубові молоти, що подрібнювали висушене гарбузове насіння. Потім його обсмажували до смачного коричневого кольору, загортали в джгутову тканину і поміщали під прес. По два чоловіки з обох боків бігали по колу і крутили поперечну балку. Гарбузова олія стікала у збиральний цебер, потім її розливали у пляшки. Вона добре смакувала із салатами, дерунами та іншими стравами. Із переселенням родини до Німеччини у 1940 році закінчився і цей старовинний ремісничий промисел.

Дуже цікава розповідь про водія міської поливальної машини Антона Тіле, який був знаменитістю Роші. Оскільки він мав водійські права, то йому одному дозволяли влітку поливати вулиці міста. Як справжній автомобіліст, Антон був одягнений у шкіряний костюм і шапку, високі чоботи. У вільний час писав веселі вірші.

Антон Тіле їздив на спеціальному автомобілі Маріпус з твердими гумовими колесами. Щоби завести двигун, він повинен був прокрутити спереду кривошип. За високою кабіною водія знаходився бак для води, до якого був прикріплений шланг із розпилювачем. За машиною йшов службовець, який довгим пожежним рукавом поливав вулиці. Її також завжди супроводжувала ватага дітей, які намагалися потрапити під струмені води. Це не подобалося водієві, який зупиняв автівку і сварив шибеників. За час тривалої роботи він не спричинив жодного нещасного випадку. Згодом Антон отримав сучасну поливальну машину Mercedes, яка працювала автоматично.

Переклад книги Райнгольда Вайзера "Роша – мій дім" з німецької на українську мову здійснив член Товариства австрійсько-німецької культури в Чернівцях Павло Півторак. Вихід у світ цього видання благословив останній з династії Габсбургів – Отто фон Габсбург.
(Продовження буде).

Використано матеріали з книги Райнгольда Вайзера "Роша – мій дім".
Світлини з колекції Едварда Туркевича
Підготувала Надія БУДНА

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram