У Чернівцях зникло багато площ, скверів та пам’ятників
На місці третього університетського корпусу колись був цвинтар, а Винну гору "з’їли" цегельні заводи.
Про наше місто є чимало цікавих фактів, оповитих легендами.
На ратуші під другим вікном зліва другого поверху, де колись знаходився кабінет бургомістра, був білосніжний ангел. Його добре видно на старих світлинах, які зроблені під час святкування 40-річчя з дня обрання Антона Кохановського бургомістром, відзначення 500-ліття Чернівців у жовтні 1908 року, похоронів засновника Німецької народної ради на Буковині у лютому 1935-го. А коли до Чернівців 29 березня 1944 року входили радянські війська, на фото вже не видно ангела. Про те, коли його зняли, ніхто з дослідників і науковців не знає.
На площі – хрест і криниця
*До 1919 року на фасаді ратуші красувалися три величезні мармурові дошки на честь 25, 40 та 50-ліття цісарювання Франца-Йозефа, які були встановлені в 1873, 1888 та 1898 роках. Написи на них були трьома мовами. У міжвоєнний час дошки замінили на одну, а потім вони зникли.
* Старе кладовище на нинішній вулиці Лесі Українки складалося з двох частин. Перша простягалася від міської поліклініки № 2 до вулиці Київської, а друга була на місці нинішнього університетського корпусу № 3. Про це свідчать фото 1900 року з книги Raimund Friedrich Kaindl "Geschichte von Czernowitz von den ältesten Zeiten bis zur Gegenwart".
*Сквер на Соборній площі колись називався на честь Франца Йосифа, як розповіла дослідниця Чернівців Марія Никирса. Під час Першої світової війни, коли місто зайняли російські війська, її перейменували на Імператорську. До 1940 року це була площа Арбороаса.
*На території нинішньої Соборної площі до 1940 року знаходилося чотири пам’ятники – по два австрійського та румунського періодів. Монумент Австрії спорудили на спомин про 100-літній ювілей приєднання Буковини до Австрії. На нього зібрали понад 18 тисяч флоринів. У парку, навпроти споруди Буковинської крайової управи, стояв пам’ятник цісаревій Єлизаветі, яка була вбита під час прогулянки у Женеві. Його спорудили на пожертви буковинців. Обидва пам’ятники були демонтовані румунською владою і передані на зберігання до краєзнавчого музею. Натомість встановили два погруддя – поета Міхая Емінеску та прем’єр-міністра Румунії Іона К. Братяну. У радянські часи тут був пам’ятник Перемоги, який демонтували.
*Серед зниклих – площа Святого Хреста, з 1918 року – Невідомого солдата. Вона знаходилася навпроти римо-католицького костелу. Навколо площі розташовувалися адміністративні, військові та освітні установи. Тут був пам’ятний хрест із фігуркою Божої Матері, встановлений в 1831 році за добродійні кошти чернівчани Гертруди Бачко. Була й громадська криниця, з якої чернівчани брали воду.
На фасаді костелу були скульптури
* Ще одна зникла чернівецька площа називалася Єврейською, пізніше – Старий ринок. Вона розташовувалася між нинішніми вулицями Шолом Алейхема та Сагайдачного. Ця площа існувала ще до австрійських часів і була межею міста. У 1906 році її перейменували на честь журналіста Теодора Герцля. Як писала місцева газета Volkswehr 26 грудня 1910 року, тут планували відкрити дім розпусти, що викликало обурення євреїв, які домоглися скасування цього задуму. Площа проіснувала до радянських часів. Нині її можна побачити лише на старих картах міста і поштівках.
*Немає в Чернівцях і площі Фонтанної, яка колись розташовувалася на тому місці, де сходяться шість нинішніх вулиць: Сагайдачного, Синагоги, Гагаріна, Хмельницького, Шолом-Алейхема та Головна. Тут збудували шпиталь і будинок для людей похилого віку. Ці будівлі постраждали під час зсуву 1995 року.
*Колись дах на римо-католицькому костелі Воздвиження Всечесного Хреста був шпилястий. Це можна побачити на поштовій листівці 1898 року та фото 1937-го. На фасаді костелу, в нішах на рівні другого поверху, були скульптури.
* На будинку № 23, що на вулиці Кобилянської, зображений середньовічний лицар, який ллє з глечика воду на вогонь. Це образ святого Флоріана, який символізує захист від пожеж. У цьому приміщенні знаходилася пожежна частина.
*На вулиці Івана Франка можна побачити цікаві будинки-близнюки. Старожили розповідали, що між ними є підземний тунель, яким можна добратися до Соборної площі. У підземеллі можна було заховатися на той випадок, коли на місто нападали вороги.
* Понад століття тому схили Винної гори або Аврори, як називали її місцеві, були вкриті густими виноградниками, звідки й назва. Тутешні господарі робили смачні вина, які збували на ринках. Та високу гору, з якої відкривалися прекрасні види на місто, поступово "з’їли" цегельні заводи. Як розповіла директорка Муніципальної бібліотеки Леся Щербанюк, за Австрії на схилах Винної гори були три цегельні: "Патрія", "Уніон" та Ервіна Мюллера. Ще один цегельний завод "Мальбанія" знаходився на вулиці Руській. З цегли, яку виробляли на цих цегельнях, вибудовували Чернівці у ХІХ – на початку ХХ століть.
Образ міста на Винній горі наполегливо шукав відомий художник Олег Любківський. "Будівництво Резиденції буковинських митрополитів починалося з цегли, яку привозили з Моравії та Богемії. Але, зважаючи на нерентабельність транспортування, що сповільнювало процес будівництва, цеглу стали виготовляти безпосередньо у Чернівцях, – розповів пан Олег. – Засновником першого цегельного заводу був чернівецький фабрикант Маркус Кіслінгер (1849-1928), а завод було закладено на колишній Винній горі. Він отримав назву Рatria та був оснащений тогочасним новітнім обладнанням. Завод виготовляв високоякісну цеглу як для будівництва резиденції, так і для потреб міста, що швидко розбудовувалося, а також черепицю та декоративне оздоблення для фасадів чернівецьких будинків.
Тепер кар’єр, де видобували глину для цієї цегли, перетворився на глибокий засмічений котлован з маленьким острівцем колишньої Винної гори, яку охрестили Авророю".
Підготувала Надія БУДНА
Фото з колекції Едварда Туркевича
На ратуші під другим вікном зліва другого поверху, де колись знаходився кабінет бургомістра, був білосніжний ангел.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Старе кладовище складалося з двох частин: від поліклініки до вулиці Київської (на фото) та на місці нинішнього університетського корпусу № 3.
