Як Чернівці перетворились на море страждань під час російської окупації восени 1914 року

У роки Першої світової війни австрійські Чернівці тричі опинялися під російською окупацією. У цей період не було роботи, люди не отримували заробітної плати, не вистачало продуктів харчування, молодих хлопців забирали на військову службу.

2 вересня 1914 року близько 18 години, після короткої процедури передачі, здійсненої бургомістром Соломоном Вайссельбергером, російські війська вперше зайняли крайову столицю Буковини місто Чернівці.



15 вересня до міста прибув новий цивільний губернатор Чернівців Євреїнов, який зупинився у будинку крайового уряду. Це був чоловік середнього зросту, одягнений у білий кітель та білий кашкет із червоним околишем. Його обличчя було засмаглим, з доглянутою чорною бородою, колючим поглядом. Привітати губернатора прийшов бургомістр у супроводі радників. Євреїнов запевнив, що "бургомістр залишається, як дотепер, на чолі міського управління". Той подякував і сказав, що "населення Чернівців є спокійним та мирним і заслуговує на доброзичливе ставлення".

Бургомістра забрали вночі

Чиновники повернулися до ратуші й розповіли про прийом у нового губернатора. Присутні з полегшенням зітхнули. Запанував такий веселий настрій, що навіть почали жартувати з надією на краще. Але це відчуття від зустрічі з Євреїновим виявилося фальшивим. За його дружніми словами приховувалася підлість, про яку чернівчани дізналися вже наступного ранку.

Після завершення виснажливого дня заспокоєний бургомістр Вайссельбергер подався додому. Його супроводжував адвокат доктор Натан Білліг, який залишився ночувати. Опівночі бургомістра розбудило сильне грюкання у ворота, брязкання зброєю і шаблями. Ледь розплющивши очі, він побачив перед собою російського капітана з револьвером у руці. "Що трапилося?" – запитав зблідлий бургомістр. Капітан скомандував: "Вставайте! Одягайтеся! Взяти теплу білизну із собою і негайно йти з нами!" А до члена громадської варти Леона Вайса гаркнув: "Він не повинен нічого питати – жодного звуку!" Наляканий бургомістр швидко хапав і натягував на себе одяг. Він лише встиг шепнути адвокатові Біллігу "митрополит". Його вивели з будинку та посадили у фіакр, який чекав перед воротами. У супроводі чотирьох солдатів з примкнутими до гвинтівок багнетами бургомістра повезли на сусідню вулицю і зупинилися перед квартирою прокурора Лазаруса. Коли прокурор, до якого прийшли, почав обурюватися такими діями, офіцер пригрозив: "Він повинен замовкнути, або я його пристрелю".

Тієї ночі ще заарештували доктора Менчеля і депутата Спинула. А надвірного радника фон Дузинкевіча застали якраз за грою в шахи із секретарем Томащуком. Повернувшись 19 квітня 1916 року з російського полону, Дузинкевіч прийшов у кав’ярню "Європа" і дограв шахову партію із Томащуком.

П’ятьох заарештованих відвезли на Жучку на цукровий завод, а звідти наступного дня відправили в Росію.

Після 14-місячного заслання, 9 листопада 1915 року, чернівецьких заручників обміняли на інтернованих росіян та родину О. Геровського.

"Діти з голодними очима благали хліба"

У ратуші спливали останні години австрійського правління. Місто було віддане на поталу російської армії.

Замість німецької мови діловодства запровадили російську. Позакривали всі товариства та об’єднання громадян. Заборонили читати німецькі газети і книжки під загрозою штрафу 5000 рублів або тримісячного арешту. Звільнили всіх службовців магістрату єврейської національності. У місті запровадили "петроградський" час і перевели годинники. О шостій годині вечора всі магазини мали бути зачинені. А з восьмої години вечора жодна цивільна особа не мала права з’являтися на вулиці. Із в’язниць випустили всіх арештантів. Натомість камери заповнили безпідставно ув’язненими містянами, які мали одну провину – залишалися добрими австрійцями.

"Життя у місті стало нестерпним. Попри неймовірний тиск, який виходив від російських інстанцій, відчувалося небажання населення підпорядковуватися цим чужим явищам, які підминали все під себе. Місто перетворилося на море страждань. До системних знущань, які практикувалися новими можновладцями, додалася ще всеохоплююча економічна та соціальна нужда, яка зачепила найширші прошарки населення", – пише Юліус Вебер у своїй книзі про російську окупацію Чернівців.

Чимало мешканців не отримували заробітної платні. Тисячі сімей залишилися без роботи. Торгівля була повністю паралізована. Не вистачало продуктів харчування, що призвело до бідності та злиднів. На вулицях можна було бачити обшарпаних жінок, блідих дітей з голодними очима, які благали хліба.

Щоби зняти "монетний голод", російська адміністрація дозволила магістрату випустити так звані "міські гроші" на суму 200 тисяч крон. Надрукувала їх друкарня Е. Канарського. Банкноти почали видавати 11 вересня 1914 року. Це були купони номіналом одна і п’ять крон, 20 та 50 геллерів. Службовцям нижніх рангів нарешті виплатили зарплату, відкрили супні кухні та пункти видачі хліба.

"На фіакрах і возах мчали офіцери"

Справжня паніка почалася першого жовтня. До цього призвів указ російських властей про залучення молодих хлопців віком від 18 до 30 років до військової служби. Велика кількість чернівецьких юнаків кинулася тікати до австрійців. Тих, кому це не вдалося, росіяни повернули нагайками та прикладами гвинтівок назад у місто.

Повсюди на вулицях було чути російську мову, пропонували російські газети. Залишилося лише дві австрійські оази.

Це були кав’ярні "Габсбург" та "Європа". Тут збиралися чернівчани, представники міської інтелігенції та ділових кіл. Тісно притиснувшись одне до одного, вони пошепки обговорювали останні події. Часом вдавалося роздобути якусь німецьку або румунську газету, яку буквально "ковтали" від першого до останнього рядка. Сформувалися навіть читальні салони, де, заплативши одну крону за вхід, за щільно зачиненими дверима, у напівтемряві, можна було проглянути свіжі газети.

Особливо сумними були вечори, оскільки існувала заборона з’являтися на вулицях після 20:00. Хоча можна було побачити молодих жінок, які пропонували себе російським солдатам.

18 жовтня будинки прикрасили російськими прапорами з нагоди дня народження царевича. Але російські купці вже почали покидати місто, залишаючи свої товари прямо на вулицях. Ніч із 19 на 20 жовтня видалася особливо тривожною. Козаки скакали вулицями і заганяли переляканих людей нагайками додому. Жандарми відбирали у перехожих гроші. На фіакрах і возах мчали офіцери. У супроводі ескорту жандармів та поліцейських місто залишив російський губернатор Євреїнов. Усі вже знали: росіяни відступають. У вівторок, 20 жовтня, їх вже не було. Містяни одразу ж зняли російські прапори і вивісили австрійські та німецькі.

Виставили столи на 2,5 кілометра

20 жовтня о 9 годині вечора у Чернівцях з’явився австрійський патруль, а вночі увійшли перші військові підрозділи. Щасливі чернівчани вітали солдатів, як справжніх героїв.

21 жовтня, близько 00:30, під час вступу в місто австрійських батальйонів, відбулася велика маніфестація декількох тисяч містяни. Із чорно-жовтими прапорами, вінками та квітами вони рушили назустріч військам підполковника Фішера. На площі Ринок міська депутація на чолі з тимчасовим бургомістром К. Гостюком піднесла офіцерам лавровий вінок. Люди співали державний гімн Австро-Угорщини. Обабіч вулиці Семигородської (нині Головна) від катедральної церкви до "Рогатки" (а це 2,5 кілометра) для солдатів-визволителів чернівчани виставили столи з наїдками та напоями.

Три дні тривали радісні гуляння. На чолі міського управління призначили урядового радника Антона Норста. Чернівчани отримали п’ять тижнів свободи. А вже 27 листопада австрійські війська залишили місто. "Зосталися бідність, злидні й задушливий страх перед прийдешніми подіями, – пише Юліус Вебер. – Тут уже знали росіян, могли передчувати, що методи їхнього варварського ведення війни проти невинного цивільного населення ще достатньо не були вичерпані".

Підготувала Надія БУДНА
Використано матеріали з книги Юліуса Вебера "Російська окупація Чернівців" (переклад з німецької Сергія Осачука).
Фото з колекції Едварда Туркевича

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram