Боєць 128-ої бригади 15-го гірсько-піхотного батальйону Олександр Зозуляк отримав тяжкі травми, відбиваючи танкову атаку бойовиків, і дивом залишився живим.
День 25 січня Саша не забуде ніколи. Тоді на висоті загинули семеро бійців і десятки поранили.
– 27 січня я повинен був їхати у відпустку додому. А 25-го ледве не загинув. Починаючи із самого ранку, бойовики атакували нас тричі. Спершу обстрілювали з артилерії та градів, а потім йшли танки, – розповідає чоловік. – Дві атаки ми відбили. А десь о 14.00 пішла на нас колона з десяти танків. Нам дивом вдалося їх зупинити. Ми знищили шість танків. Та один прорвався до наших окопів. Трьох бійців одразу ж роздавив насмерть. Я хотів проскочити збоку, але водій мене побачив і двічі проїхався гусеницями по мені. Прибігли хлопці і закидали танк гранатами. А я залишився лежати під гусеницями, буквально вдавлений у землю. Стікав кров’ю, та весь час знаходився при свідомості. Дивувався, що ще живий. Коли десь через годину бій закінчився, мене витягнули і почали надавати першу допомогу. Ліву руку буквально перемололо гусеницями, і її довелося ампутувати.
Поломані ребра, таз, ліва нога, порвані рани по всьому тілу… Завдяки бронежилету не постраждали внутрішні органи. Два дні я перебував у реанімації в Артемівську. Звідти мене переправили до Харкова, а потім – у київську "Феофанію", де я знаходився майже три місяці. Зараз лікуюся у Київському воєнному госпіталі".
Публікацію про Олександра Зозуляка читайте у газеті "Молодий буковинець" від 21 травня 2015 року.
