24-річна Марина Гуцуляк із села Суховерхів на Кіцманщині служить у батальйоні патрульно-постової служби міліції особливого призначення "Луганськ-1". Вдома на неї чекає трирічна донечка Віолетта, яка всім хвалиться, що її мама воює за Україну.
Марина Гуцуляк закінчила юридичний факультет ЧНУ. Хоча ще зі шкільних років мріяла стати міліціонером. "Навіть не знаю, звідки в мене виникло таке бажання, – зізналася молода жінка. – Після університету народила донечку, перебувала у декретній відпустці. Постійно стежила за подіями на Сході України. Якось почула, що в Чернівцях набирають людей у батальйон "Буковина", який відправлять у зону АТО. Брала активну участь у його створенні, надавала юридичні консультації. На жаль, цей батальйон не був потрібен місцевій владі. Тоді вирішили з хлопцями їхати у батальйон "Луганськ -1", який базується у Сєверодонецьку на Луганщині. Це було 22 листопада минулого року".
Марина разом з іншими бійцями чергувала на блок-постах. "Буковинці знаходилися на передовій біля селища Золоте. Там ми жили у приміщенні автомайстерні та у вагончиках. Хоча доводилося спати і в бліндажах, і в землянках, і в наметі, коли на вулиці було 20 градусів морозу. Важко було стояти на блок-посту у бронежилеті, який важив до восьми кілограмів. Інколи навіть спали в ньому і з автоматом. Коли я вперше приїхала на блок-пост, то потрапила під обстріл. Хлопці кричать: "Бери автомат і біжи у бліндаж!". А я від страху не знаю, куди бігти, де ховатися. Другий раз поводилася спокійніше. Бійці жартували, що я вже отримала бойове хрещення. Обстрілювали нас досить часто з гранатометів, градів, танків. У січні обстріли лунали майже цілодобово, особливо в ті дні, коли Росія завозила черговий "гумконвой". На щастя, ніхто у батальйоні не загинув, хоча поранені були. Мені не доводилося стріляти у противника, тільки робити попереджувальні постріли"
Публікацію про Марину Гуцуляк читайте у четверговому номері "МБ".
