- Сьогодні читала вірш "Хоча й лежачого не б’ють", написаного Шевченком у 1860 році у Санкт-Петербурзі, - говорить організатор читань Надія Вірна. - Вірш вкотре нагадує про підступність царів з міністрами-рабами. Під час читання глибоко відчуваю кожне слово... Раніше до цього доводилося читати Шевченка у школі: тоді це було трунування пам’яті, а зараз - глибоке осмислення.
Буковинець Альберт КОМАРІ читав Шевченковий "Сон".
- Вважаю вірш символічним: у багатьох українців є мрія, яку вони бачать у снах. Не завжди ця мрія збігається з реальністю, - пояснює Альберт. - Читаю цей вірш, як символ своєї віри, що усі мрії українців стануть реальністю... В останнє читав Шевченка у школі. Раніше не задумувався, що це патріотично. Адже Радянський Союз надовго прибив національне самопізнання. Вперше у житті протягом останнього місяця, коли читаю вірші Шевченка, усвідомлюю їхнію силу та актуальність. Сьогодні у мене під час читань у серці - сподівання, що здоровий глузд та прості звичайні українці переможуть цю бандитську владу і житимуть у вільній країні.
Зворушливо було слухати, як під час читань з дитячих уст злітали слова із Шевченківського "Кавказу". Біля бочок для обгріву стояв маленький хлопчик Роман БЛИНДАР...
- Ми родом з Кисилева Кіцманського району. Вчора дізналися у Фейсбуці про читання і одразу запропонувала синові прочитати вірш, адже нещодавно він проходив у школі Шевченка, - говорить мати хлопчика Алла БЛИНДАР. - Вірю, що моя дитина не лишень читатиме Шевченка на фоні барикад, але і протягом усього свого життя. Сьогодні ми стоїмо тут з надією та вірою, що ми переможемо!
