Дитячі тривожні стани можуть виникати раптово й лякати не лише саму дитину, а й батьків. У такі моменти дорослі часто губляться і не знають, як правильно діяти.
Психологиня Вікторія Сандуляк пояснила, чому головне – не намагатися "зупинити" стан, а бути поруч і підтримати дитину.
– Перше: фізичний контакт – обійняти, якщо дитина дозволяє, або просто покласти руку на плече.
Друге: дихання разом – повільний видих довший за вдих активує парасимпатичну нервову систему. Покажіть дитині: вдих на 4 рахунки, видих на 6-8.
Третє: заземлення – техніка "5-4-3-2-1": назви 5 речей, які бачиш, 4 – які чуєш, 3 – яких торкаєшся. Це повертає нервову систему з минулої небезпеки в теперішній момент. І головне: не питайте, що сталося, під час атаки – мозок у цей момент не здатний аналізувати. Спочатку – тіло, потім – слова.
– Які фрази допомагають, а які погіршують стан?
– Допомагають: "Я тут, поруч", "Ти в безпеці", "Це мине, я знаю", "Дихай зі мною". Ці фрази не пояснюють і не оцінюють – їх просто кажуть.
Погіршують: "Заспокойся", бо дитина не може заспокоїтися за командою, і ця фраза лише підсилює сором. "Нічого страшного не відбувається", бо для нервової системи дитини відбувається саме страшне, і заперечення це підриває довіру. "Інші діти не бояться" – порівняння з іншими в момент кризи є жорстокістю, навіть якщо батьки мають на меті підбадьорити. "Ти вже великий/велика", бо страх не знає віку.
– Які ознаки свідчать, що дитині потрібна допомога психолога?
– Якщо симптоми тривають понад два тижні й заважають повсякденному функціонуванню – це вже показання для звернення до фахівця.
Конкретні сигнали: нічні жахи понад тричі на тиждень, відмова від їжі або різка зміна апетиту, самоізоляція, регресія, думки або висловлювання на кшталт "краще б мене не було", агресія, яка раніше була нехарактерна, а також повторювані соматичні скарги без медичного підтвердження.
Не чекайте, доки минеться. Психіка дитини формується зараз, і те, що залишається без підтримки сьогодні, може відгукнутися через роки.
– Яких помилок найчастіше припускаються дорослі, намагаючись заспокоїти дитину?
– Перша і найпоширеніша – заперечення емоції: "не плач", "не бійся", "все добре". Це вчить дитину не довіряти власним відчуттям.
Друга – надмірне пояснення під час кризи: батьки починають розповідати про ситуацію на фронті, коли дитина вже в стані паніки. Мозок у цей момент не сприймає інформацію – він виживає.
Третя помилка – власна нерегульована тривога батька чи матері. Ви не можете заспокоїти дитину, якщо самі в паніці. Це не докір – це нейробіологія. Тому найважливіша порада батькам: дбайте про свій психічний стан. Не лише заради себе – заради дитини. Ваша нервова система є регулятором нервової системи вашої дитини. Це і є те, про що писали Левін і Кларк: дорослий, який сам пройшов свої стадії розвитку з достатньою підтримкою, здатен бути тим достатньо хорошим батьком, якого потребує дитина в кризі.
– Як батьки можуть зменшити рівень тривожності дитини в умовах війни?
– Рутина – це терапія. Передбачуваний розпорядок дня, навіть мінімальний, сигналізує нервовій системі: світ керований. Обмежте інформаційний потік для дитини. Не тому, що треба брехати, а тому що дозований контакт із важкою реальністю безпечніший за безперервний.
Говоріть про те, що відбувається. Чесно, але відповідно до віку. Дитина, яка не отримує пояснень, вигадує їх сама, і вигадане, як правило, страшніше за реальність. Давайте дитині відчуття дієвості: маленькі завдання, вибір, контроль над чимось у своєму житті. І нарешті – присутність. Не гаджети замість вас. Не мультики, щоб відволіктися. Жива, тілесна, уважна присутність дорослого – це найпотужніший з-поміж усіх антидот тривозі.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
