Генерал Габріель фон Сплені, який був головою військової адміністрації на Буковині протягом 1774-1778 років, писав: "У високих горах так холодно і так довго тримаються морози, що там майже неможливе землеробство. Навіть овес часто не може визріти… Морози тут суворіші й триваліші, ніж в Угорщині та Австрії".
Дослідник історії Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль згадував, що зима 1829-1830 років була дуже суворою. Санний шлях утримувався від половини листопада до кінця березня. Мороз сягав 26 градусів протягом тривалого періоду. У Коломиї навіть замерзла ртуть у барометрах і термометрах, що буває лише за температури нижче 32 градусів.
На Буковині загинуло майже три чверті фруктових дерев. Так, у шляхового комісара Франца Цаппе замерзло понад дві тисячі дерев, які йому доставили з різних районів Ельзасу, Баварії та Австрії. Свої втрати він оцінив у дві тисячі дукатів.
Лютою була і зима 1844-1845 років. Сніг тоді лежав аж до Великодня, який святкували 23 березня.
Важкою видалася також зима 1865-1866 років. Газета "Буковина" писала про смертельні випадки від голоду та знесилення. Біднота змушена була харчуватися лише жолудями.
Шостого лютого 1870 року на Буковині зафіксували найнижчу температуру – 28 градусів морозу, подекуди – 30 градусів. Через замерзання сталося багато смертей. Було порушено роботу залізниці. Сувора зима вигнала навіть вовка до околиць міста, якого прогнали мешканці Винної гори. Першого лютого приблизно о 19.30 можна було спостерігати Північне сяйво. Коли нарешті 12 лютого мороз спав на десять градусів, то, згідно з повідомленням газети "Черновітцер Цайтунг", "це подіяло на чернівчан, як травнева погода".
Коли ховали письменника Юрія Федьковича 14 січня 1888 року, був дуже сильний мороз. Про це пригадував Осип Маковей у своїй книзі "Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича".
– Надворі стояв тріскучий мороз, коли "Руська Бесіда" приготовляла похорон Федьковича, – писав Осип Маковей. – Вночі перед похороном зірвалася буря і сніжна метелиця, яка – здавалося – спинить усіх людей із сіл приїхати до Чернівець. Отже, не спинила: члени всіх читалень з чернівецької околиці прийшли; люди із села Топорівців блукали в темну ніч кілька годин, а таки не завернули домів; чотири читальники з Розтік за Вижницею їхали верхом всю ніч, важили життям, аби лише бути на похороні й зложити вінок на могилі поета. Та найбільше враження зробили гуцули зі Сторонця-Путилова, що з таких далеких сторін у таку лють надворі приїхали попрощати свого земляка. Дорогою з кафедри до кладовища музика йшла, але нічого не грала, бо інструменти на сильнім морозі замерзли. На кладовищі серед великої студени й метелиці відправили священники панахиду.
Священник Келестин Костецький у "Хроніці парохії греко-католицької в Чернівцях" пригадував, якою холодною і сніжною була зима 1915 року. Він тоді захворів і шість тижнів пролежав у ліжку.
"Повертаючи зі Станіславова, їхав єм желізницев місто 4 годин, як звичайно, аж 11 годин (з причини мобілізациї войска) і прибув до Черновец о 11 годині вночи, не достав на двірци жадного фякра і мусів в футрі великими снігами піхотою іти додому, внаслідок того захорував єм і 6 неділь перележав в ліжку. Стратив на вазі 25 кільогр.[амів], а ходив помаленьку як не своїми ногами", – писав отець Келестин.
Колишній директор навчально-наукової геофізичної обсерваторії ЧНУ Віл Антонов на основі понад столітніх метеорологічних спостережень дійшов висновку, що найнижчі абсолютні мінімуми були у січні-лютому суворої зими 1940 року. Наприклад, тоді в січні мінімальна температура повітря знизилася до 31,5 градуса морозу.
– Колись на Буковині були дуже холодні та морозні зими. Але термометри були рідкістю, тому ніхто не знав, скільки градусів, – розповідала мешканка Садгори 85-річна Марія Мукан. – Коли я була ще малою, то однієї зими було так холодно, що тато рубав дрова в хаті, бо руки відмерзали надворі. Якось люди йшли до млина молоти зерно і знайшли на полі замерзлого чоловіка. Моя донька народилася 14 лютого 1950 року. Тоді були такі сильні морози, що вода замерзала у відрах у хаті. Не могли надвір вийти, бо аж затягувало від морозу. Пташки замерзали на льоту і падали на землю. Пішли якось із чоловіком на храм до Мамаївців. За ніч випало стільки снігу, що не їздили ні поїзди, ні машини. То ми не могли добратися додому. Великі сніги випали наприкінці березня 1944 року, коли прийшли радянські війська. Дорогу до Чорнівки розчищали кілька десятків людей. Вони робили сходи у снігу, якими можна було йти.
