Фільм "Памфір" режисера з Буковини ввійшов до десятки кращих за роки Незалежності.

Напередодні Дня Незалежності України NV спитав своїх читачів, які фільми, пісні та книги, що вийшли протягом 32 років Незалежності України, вони вважають найкращими. Розповідаємо про результати.



Зокрема, фільм "Памфір" посів п'яте місце з десятки кращих фільмів України протягом 32 років.



Що відомо про фільм

Режисер і сценарист: Дмитро Сухолиткий-Собчук

Українську драму із загадковою назвою Памфір, прем’єра якої відбулася на Каннському кінофестивалі, кінокритики назвали "одним із найважливіших художніх висловлювань про нинішню Україну – про незламний дух і снагу до життя", а британське видання The Guardian включило стрічку до списку найкращих фільмів 2023 року. Фільм розповідає про колишнього контрабандиста на прізвисько Памфір, який повертається із заробітків до рідного села, щоб жити чесно та виховувати сина. Проте позбутися минулого виявляється не так легко. Колориту фільму додає закарпатський діалект героїв.

Знімали фільм у Чернівецькій та Івано-Франківській областях. Режисер стрічки – чернівчанин Дмитро Сухолиткий-Собчук.

Події стрічки розгортаються на заході України напередодні Маланки — традиційного карнавалу. Головний герой Памфір повертається додому із заробітків. Родина є для чоловіка найголовнішим у житті, та ця безумовна любов має побічну дію і змушує його звернути на ризикований шлях з незворотними наслідками.

Перед тим як потрапити на екрани до українського глядача, "Памфір" спричинив справжній культурний резонанс у світі.

Торік у травні сімейна драма "Памфір" зірвала шквал шестихвилинних овацій під час світової прем’єри у програмі "Двотижневик режисерів" Каннського кінофестивалю.

У грудні 2022-го фільм отримав Гран-прі на кінофестивалі "Молодість" у міжнародному конкурсі, також стрічка здобула шість перемог у номінаціях на Національну премію кінокритиків "Кіноколо". Окрім цього, "Памфір" було відібрано до програм більш, ніж 40 фестивалів із 25-ти країн світу.

Цікаві факти про драму "Памфір"

Кастинг на виконавців головних та епізодичних ролей тривав понад два роки. Така перебірливість була вимушеним кроком. Творці прагнули досконалого відтворення атмосфери регіону та його мови на екрані. Серед акторів стрічки — Олександр Яцентюк (найкращий актор за версією Кіноколо), Соломія Кирилова, Станіслав Потяк, Мирослав Маковійчук, Олена Хохлаткіна (народна артистка України, також відома за ролями у драмеді Я працюю на цвинтарі, серіалі І будуть люди), Іван Шаран (відомий театральний актор), Олександр Ярема (ведучий, актор театру та кіно).

Переважна більшість акторського складу родом із західних областей України, лише Олена Хохлаткіна народилася на Херсонщині. Усі герої фільму розмовляють місцевим гуцульським діалектом, й Олені він дався важче за всіх.

Жоден з акторів не знав повного сценарію фільму. Найбільше був у курсі Олександр Яцентюк, виконавець головної ролі. Йому не розповіли тільки про 12 сцен. Тож актори сприймали історію лише за тими епізодами, у яких безпосередньо брали участь, і трактували те, що відбувалося під час зйомок, по-різному.

До своєї ролі виконавець головної ролі Олександр Яцентюк готувався близько півтора року — команда працювала над найменшими деталями образу, як-от хода, зокрема актору довелося набрати 17 кілограмів. Глибше зрозуміти своїх персонажів допомагали не лише тривалі експедиції, а й власні спостереження. Цікаво, що довгий час, ще в період розробки стрічки, актори їздили в репетиційні експедиції в гори й жили за традиціями справжньої гуцульської родини, навіть називали одне одного іменами своїх героїв, аби ще краще вжитися в ролі.


Відбір локацій також тривав упродовж двох років. При чому творці фільму мандрували в пошуках саме в ті пори року, коли згодом мали відбутися зйомки — восени та взимку, щоби зрозуміти, як змінюється ландшафт та все навколо в цих місцях у конкретний сезон. Фільмували стрічку в Івано-Франківській (Топільче, Зелене, Замагора, Буркут, Дземброня) та Чернівецькій (Красноїльськ, Красношора, Селятин) областях.


Зйомки відбувалися у локдаун, і до того ж доводилося боротися з погодними умовами. Коли в кадрі була потрібна золота осінь — у жовтні 2020 року випав сніг. Взимку, навпаки, снігу не було, тож його привозили з гір вантажівками, а вся команда розкидала його для кадру лопатами й вручну.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram