У суботу ввечері вийшла з дітьми на прогулянку Кобилянською. У цей час місто оживає на повну. На вулиці висипає багато молоді. Усі веселяться, їдять морозиво, п’ють різні напої. Багато дітей, підлітків, матусь із візочками. Майже всі столики на літніх майданчиках зайняті. Стукіт виделок та ножів об тарілки, дзвін бокалів. З різних куточків лунають мелодії вуличних музикантів. Біля одного з них зібралося велике коло слухачів. Кілька дівчат пішли у танок. Потім до танцю долучилося ще пару молодих людей. Почалася справжня забава.
Всі лавочки під кленами зайняті безтурботною молоддю. Біля залізної постаті двірника з трояндами гід Пан Ярко у ефектному костюмі та капелюсі захопливо розповідає групі туристів про красу Чернівців. Туристи – здебільшого поважні жінки – з усмішками слухають і аплодують.
Словом, звична картина європейського вечірнього міста на вихідних. Картинка була настільки мирною і атмосферною, що мені на мить здалося, наче ніякої війни немає. Наче вона наснилася мені у якомусь жахітті. Що нічні новини про обстріляну російськими ракетами Одесу – то все не з нами відбувається…
А, може, й справді ця війна мені наснилася..? Так хотілося хоч на секунду в це повірити…
Автор фото: Тарас Піц
Але ні. На одній із лавочок помітила військового. Він сидів задуманий, серйозний. Як мені здалося, спостерігав за тим, що відбувається довкола, і відчував себе самотнім на цьому святі життя. Можливо, він лише недавно повернувся на кілька днів у відпустку з передової і зараз ніяк не може звикнутися з мирним ритмом життя ? Не знаю…
Потім біля нього підсіла якась пара, і військовий гречно поступився їм місцем. Кинув на плечі свого рюкзака і пішов. Його постать у пікселі разюче виділялася поміж святково вбраних перехожих…
Ні, війна мені не наснилася. Вона триває – страшна, кривава. І ще буде довго. Марно сподіватися на те, що це жахіття швидко закінчиться. Це не кіно…
І чомусь згадалася недавня розмова з одним бійцем-чернівчанином на похороні його побратима.
"Побувши вдома деякий час, хочеться знову повернутися на передову, до товаришів. Просто тут, у тилу, все якось не так…Усе зовсім по-іншому…", - сказав він мені тоді.
Тепер я розумію, що він мав на увазі. Бійці тут почуваються самотніми…
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
29-07-2023, 15:34
2
2 331
блог Миколи Кобилюка
Блог Юлії Пацаранюк
Блог Юлії Леськової
блог Марини Корпан
блог Валерії Чорней
блог Ігоря Буркута
блог Катерини Ганц
блог Ліни Нагірняк / Фото
блог Лесі Токарюк
блог Ярослава Волощука
блог Оксани Драчковської
блог Юлії Боднарюк
блог Ігоря Довганя
блог Михайла Салітри
блог Олександра Мостіпаки
блог Галини Олійник
блог Марини Карасьової
блог Людмили Осадчук
блог Ірини Григоращук
блог Віталія Олійника
блог Анни Мячиної
блог Христі Венгринюк
