Відомий український історик Ярослав Грицак розповів історію найвідомішої фотографії з часів Другої світової війни – фотографія радянського прапора над райхстаґом. Історик цим та іншими прикладами акцентує увагу на тому, що Сталін ставився до українців з недовірою. Натомість підкреслював вирішальну роль у перемозі над Гітлером великого російського народу — "найвидатнішої з усіх націй".
Цитати взяті з розділу "УКРАЇНА, 1914-1945" книги "Подолати минуле: глобальна історія України", йдеться на його сторінці у Facebook.
"Найвідомішою є фотографія радянського прапора над райхстаґом. Халдей зробив її 2 травня 1945 року, уже після того, як у Берліні закінчилися вуличні бої. Ідея цієї фотографії з’явилася за рік до цього, після визволення Севастополя.
Там на одній із вулиць він підібрав поштову листівку, яку загубив хтось із німців при відступі. На ній мешканці Берліна в 1871 році вітали біля Бранденбурзьких воріт прусську армію після перемоги над Францією. Халдею спала гадка зробити подібну фотографію, коли Червона армія ввійде до Берліна. Для початку він вкрав із московського офісу своєї газети червону скатертину й попросив свого дядька-закрійника зшити з неї прапор. Репетицію майбутньої фотографії він робив у кожному місті, в яке заходила Червона армія по дорозі на Захід.
У Берліні він запропонував кільком червоноармійцям позувати на даху райхстаґу. Зі знімків вибрав той, на якому солдата з прапором підтримує знизу радянський офіцер. Коли фотографію роздрукували, стало видно, що в офіцера на обох руках було по годиннику. Зайвий годинник Халдей витер на негативі голкою. На готову фотографію наклав дим — так, ніби вуличні бої ще тривали.
Заретушований знімок показали Сталіну. Сталін запитав, хто ці хоробрі вояки. Йому відповіли: росіянин та українець. Сталін відказав, що українця там не могло бути. Відтоді ця фотографія відома за підписом "Єгоров і Кантарія піднімають прапор на райхстаґом". Ті, хто виріс у СРСР, добре знають її з радянських підручників. На ній виховалися декілька поколінь. І це добра ілюстрація радянської версії історії: це ретушована історія, побудована на крадіжках (тут — скатертини й годинника) та вкраденій ідентичності одного з персонажів. Одразу після завоювання Берліна на райхстазі було вивішено близько 40 прапорів.
Відомо багато версій історії про те, хто зробив це першим. Те, що серед них був українець, підтверджував колишній фронтовик, а згодом перший секретар Полтавського обкому партії харизматичний Федір Моргун. Моргун розповів історію, яка ходила серед фронтовиків: Сталін викреслив зі списку нагороджених лейтенанта Ільченка, який у битві під Сталінградом взяв у полон німецького фельдмаршала Паулюса. Сталін нібито сказав: "Фельдмаршала може полонити тільки щонайменше маршал, а не якийсь невідомий хохол".
Ці та інші приклади показують, що Сталін ставився до українців з недовірою. Натомість підкреслював вирішальну роль у перемозі над Гітлером великого російського народу — "найвидатнішої з усіх націй". Із тих часів бере початок традиція виключення специфічних українських моментів з історії Другої світової війни. Замовчування українського фактора було кричущою несправедливістю. Американський журналіст Едвард Сноу після відвідин України в 1945 році в одному зі своїх репортажів писав:
"Те, що дехто намагається зобразити як “російську славу”, було перш за все українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, завданих своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі".
Традиція писати про "російську перемогу" міцно вкоренилася в книжках про Другу світову війну як на Заході, так і на Сході. Тому спробую повернути українське питання в історію Другої світової війни, зосереджуючись при цьому лише на ключових моментах".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
