Євген із директоркою "Резиденції молоді" Світланою Олексійчук. У волонтерську організацію захисник вступив у перші ж дні повномасштабного вторгнення
42-річний військовий Євген (на прохання солдата прізвище не вказуємо – авт.) зараз служить у батальйоні тероборони. Чоловік родом із Чернівців.
Військовослужбовець має дві освіти, до війни працював програмістом у трьох європейських IT-компаніях та викладав англійську на мовних курсах у закладах вищої освіти. Перед повномасштабною війною Євген мав у планах розпочати власний бізнес, пише кореспондентка molbuk.ua
‒ Упродовж чотирьох з половиною років перед початком війни я займався бізнес-освітою: читав та слухав книги з фінансової грамотності та особистої успішності, дивився відео, відвідував різні вебінари, тренінги та бізнес-курси. На початку 2022 року мав грандіозні плани й усе підготовлене для старту власного бізнесу. Проте 24 лютого почалася війна, тому мені довелося взяти паузу в здійсненні своїх задумів, ‒ згадує Євген.
Майже щодня волонтерив...
‒ У перший день повномасштабного вторгнення Росії я мав провести урок англійської для мого учня з Тернополя. Саме від нього я й дізнався, що розпочалася війна… О восьмій годині ранку він написав мені, що скасовує урок через те, що почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Тоді я був шокований. Потрібен був час, щоб усвідомити, що відбувається. Та вже наступного дня я розшукав в інтернеті чернівецькі волонтерські організації й завітав до найближчої з них – "Резиденції молоді", ‒ розповідає військовий.
У цій організації Євген зареєструвався як волонтер і почав допомагати впродовж лютого-березня.
‒ Я майже щодня у вільний від роботи час присвячував волонтерській роботі: допомагав розвантажувати й завантажувати вантажівки з гуманітарною допомогою, розфасовував продуктові пакети для переселенців та воїнів ЗСУ, нарізав тканину та плів маскувальні сітки. Допомагав власними коштами: купував на них продукти в магазинах і приносив сумки до волонтерського штабу, ‒ ділиться Євген.
Євген під час навчання в Чернівецькому національному університеті закінчив військову кафедру й отримав звання молодшого лейтенанта і квиток офіцера запасу. На строковій службі не був. Та все ж наважився вступити до лав ЗСУ наступного місяця від початку повномасштабної війни.
‒ Восьмого березня, привітавши свою кохану зі святом, я замислився над тим, що роблю недостатньо для перемоги нашої країни. Розумів, що мені хочеться захистити свою кохану і свою землю від клятого ворога. Хочеться одружитися і мати сім’ю у вільній, мирній і щасливій Україні, щоб мої діти не знали, що таке війна, ‒ каже Євген. ‒ До того моменту я ще не отримав повістки, тому сам вирішив піти до військкомату. За півтори години обійшов всіх лікарів, пройшов медкомісію та отримав висновок: "Придатний до служби". Відтоді чекав телефонного дзвінка, щоб мені повідомили про призначення до підрозділу, який на той час укомплектовувався. Уже через півтора тижня мені зателефонували, і я вирушив до військової частини в Сторожинці, де пройшов навчання. 11 квітня ми з батальйоном вирушили на Харківщину до прифронтової зони.
Євген зізнається, що, крім коханої і найкращого друга, нікому не говорив про своє рішення. Не хотів, щоб рідні хвилювалися.
"Підтримка коханої не дає здаватися…"
Влітку минулого року Євген воював на Харківському напрямку, а вже до початку березня 2023 року – на Луганському.
‒ Після двох місяців бойових дій з допомогою підкріплення, яке надійшло на початку вересня, ми звільнили населений пункт та його околиці на Харківщині. Потім була варта на лінії оборони за щойно звільненим Ізюмом. Згодом на прикордонних територіях північної Харківщини, а з початку грудня до початку березня ми воювали на напрямку Сватово-Кремінна на Луганщині, ‒ каже військовий Євген.
Кілька років тому Євген пройшов психологічні тренінги. За словами військового, вони й допомогли йому адаптуватися до реалій війни. Також зізнається, що найбільше його зігріває любов коханої.
‒ Найбільше допомагають залишатися на позитиві фото і відео коханої, які я щодня переглядаю на телефоні впродовж всіх 11 місяців на війні.
‒ Є переломні моменти… Важко згадувати, коли одразу після звільнення Ізюма ми передислокувалися до деокупованого населеного пункту за 15 кілометрів від міста. Там застали багато зруйнованих будинків, в яких були вибиті вікна й двері. У грудні перемістилися до околиць деокупованого Лимана на Донеччині, а далі воювали поблизу сіл Площанка та Невське. Те, що ми там побачили, важко описати. А ще важче було дивитись на це без сліз: 90 відсотків зруйнованих житлових будинків, усе навколо сіре і чорне, розтрощені й повалені дерева, глибокі вирви в землі після обстрілів важкою артилерією, повністю розбиті дороги, вкриті ямами метрової глибини. Як можна було так понівечити нашу українську землю і домівки наших людей?! ‒ ділиться Євген.
Після війни чоловік планує все ж таки відкрити власну справу.
‒ Одразу після нашої перемоги я продовжу втілювати свої мрії й виконувати свою місію: бути корисним людям у галузі навчання англійської мови та особистої успішності, а також займуся створенням освітніх настільних ігор, ‒ зізнається військовий Євген.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
