Кароліна Савосіна, яка приїхала з Маріуполя, нещодавно стала матір’ю. Жінка народжувала практично під дулами російських автоматів.

Ми познайомилася з Кароліною під час відкриття центру підтримки для переселенців із Маріуполя у Чернівцях. Жінка тримала на руках піврічну донечку. Маленька Анна жваво вертілася і радісно усміхалася всім.

Історія молодої мами з Маріуполя опублікована у випуску "МБ" від 27 жовтня, пише molbuk.ua



"Прийшла до пологового будинку, а його немає"

Кароліна Савосіна народилася та виросла у Маріуполі. Пізніше на деякий час переїхала до Харкова, потім – до Херсона. За два роки до війни повернулася в рідне місто. Почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком. Закохані одружилися. Мали роботу, помешкання, мріяли про малятко. Врешті, їхня мрія здійснилася. Пара дізналася, що стане батьками донечки. Готувалися до народження маляти, облаштували дитячу кімнатку…

Проте реальність виявилася страшнішою, ніж у фільмах жахів. 24 лютого почалася війна, а вже 9 березня росіяни зруйнували пологовий будинок, в якому жінка мала народжувати.



"У нас із коханим усе було чудово. Але прийшли росіяни і все зіпсували, – зітхає Кароліна Савосіна. – Спочатку нашу машину повністю рознесло авіаударом. Добре, хоч усередині нікого не було. Згоріло авто і в братового чоловіка. Щодня місто бомбили. Від переляку 9-го березня в мене відійшли води. Була саме комендантська година. Я пішла до лікарні пішки. Довкола літали снаряди, бомби…Було дуже страшно. Та коли дісталася пологового будинку, виявилося, що його більше немає: того дня його розбомбили окупанти.

Мене повезли до іншої лікарні, там 11-го березня народилася моя донечка. Пологи були дуже складними. Їх приймала дівчинка-аспірантка, яка майже не мала досвіду таких складних випадків. Проте вона практично врятувала мені життя. Тож я завжди пам’ятатиму Марію, так її звуть..."

Електроенергії у лікарні вже не було, а відповідно, й тепла. Майже всі шибки вибило від обстрілів. Кароліна народжувала на грілці, яку запустили від генератора. Немовлятко відразу закутали у кілька ковдр. Мати не мала змоги покупати донечку понад два тижні.

"Породіль морили голодом"

Того ж дня, коли народилася Анна, у їхній лікарні з’явилися росіяни. Вони забирали у породіль і так скупу їжу. За будь-якої нагоди направляли на переляканих жінок дула автоматів.

"Спочатку нам на лікарняній кухні готували їжу. Та коли прийшли росіяни, нас перестали годувати й повідбирали ті залишки продуктів, які ми мали з собою. Час від часу нам могла перепасти хіба що якась юшка. Нас просто морили голодом. Це диво, що в мене не зникло грудне молоко, – каже жінка. – І це, власне, врятувало доньку. Щоби не втратити сили, я їла дитячу суміш.

Так і протрималася у лікарні аж 12 днів. Раніше виписатися не мала змоги, бо після складних пологів не могла ходити. Росіяни породіль не виганяли, але попередили, що не несуть за нас відповідальності.

Кароліна зауважує, що разом із нею народжувала і місцева блогерка Маріанна Вишемірська, фото якої з закривавленим обличчям на фоні розбомбленого пологового будинку облетіло весь світ.



Щоправда, пізніше Маріанна перейшла на бік росіян і роздавала дітям кульки кольору російського прапора.



"Ми з Маріанною народили з різницею в один день: вона – 10-го, а я – 11-го березня. Вона спочатку перебувала в тому пологовому будинку, який розбомбили, а потім її перевезли до тієї ж лікарні, куди й мене, – розповідає Кароліна Савосіна. – Ми разом пережили ті страшні дні…І після цього всього вона йде до школи дарувати синьо-червоно-білі кульки, підтримує "русскій мір"… Розповідала, що не чула підльоту літака. Та як же можна було не чути? Нас бомбили постійно, аж будинки здригалися…Розумію, що їй хочеться повернутися додому, але чому саме таким шляхом? От просто душа болить за це все".

"Русскій мір" – це грабунки, насильство, розруха"

Наприкінці березня Кароліна з родиною вирішила покинути рідне місто і їхати на підконтрольну Україні територію. Це було непросто: усі автобуси везли у напрямку Ростова. Усе ж пощастило найняти таксі, хоча й довелося заплатити чималу суму. Спочатку перебралися до Бердянська. Там їм виділили найтеплішу кімнату в приміщенні місцевої школи, дали ковдри. Маленька Анна нездужала, тож у Бердянську провели два місяці. Звідти родина вирушила до Чернівців. Дорога зайняла 22 дні…



"Багато всього ми пережили, пройшли справжнє пекло. Зараз живі-здорові, у безпеці, і це головне. Люди на заході України дуже хороші, добрі, чудово нас прийняли, – додає співрозмовниця. – Сумую за рідним містом і хотіла б туди повернутися. Однак поки Маріуполь знову не стане під українським прапором, нормального життя там не буде. Росіяни знищили наше місто, а воно було таким гарним, сучасним! У нас їздили маршрутки з кондиціонерами. Кожна зупинка була оснащена табло з інформацією про графік руху транспорту. А дороги – гладенькі, наче скло, під час їзди можна було заснути … Ми на власні очі пересвідчилися, що "русскій мір" – це розруха, грабунки, насильство…"

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |