Ян Вільховецький загинув на Донеччині. Без тата залишилися двоє маленьких діток. Дружина Марія й досі не може оговтатися від важкої втрати. Чоловік добре знав, що таке війна, адже протягом останніх шести років Ян був в АТО…
Про це йдеться у публікації "МБ"
"Пройшов усі найгарячіші точки"
– Я мати наших двох спільних дітей. Старшому Сашку буде дев’ять років, а молодшій Катрусі виповнилося сім. Ян протягом шести років воював у зоні АТО, він був військовим-контрактником. За два тижні до початку широкомасштабної війни його відправили до кордону з Білоруссю. Пізніше мій Ян був під Києвом, відвойовував Ірпінь, Бучу, Гостомель… Згодом їхню частину перекинули на Чернігівщину, там буди великі втрати… Потім Харків… Мій чоловік пройшов усі вогняні точки війни. Найгарячіше було в Сіверодонецьку. Тоді їхню частину оточили з різних сторін. Але, дякувати Богу, Ян і з цього котла вийшов живим. Останній бій мого Яна відбувся на Донеччині, у Бахмутському районі, у селі Берестове. Військова частина, де служив Ян, йшла у контрнаступ, під час якого він і загинув… За дві години до його смерті ми з ним спілкувалися, – ділиться Марія.
Перебуваючи на страшній війні, для того, щоби спілкуватися зі своєю дружиною, Ян що лише не вигадував.
– Ми з моїм чоловіком завжди були на зв’язку. Ян всіма можливими способами намагався зі мною зв’язатися. Коли нашим солдатам глушили зв’язок, Ян начитував голосове повідомлення і давав свій телефон побратимам, які їхали у місце, де цей зв’язок був. Мій Ян був надзвичайно виснажений та замучений. За пів року його жодного разу не відпустили додому, – розповідає дружина військового.
"Перед його загибеллю було недобре передчуття"
Історія кохання Яна та Марії розвивалася досить стрімко. Познайомилися вони через спільних знайомих. Спочатку зустрічалися, а потім Ян запропонував стати його дружиною.
– Це був 2011 рік, ми познайомилися у спільній компанії. Потім наші романтичні стосунки зміцніли. Коли Ян зробив мені пропозицію руки та серця, йому було 22, а мені – 25. Ми прожили з Яном прекрасні дев’ять років подружнього життя. Я терпляче чекала його з АТО, знала, що він не зміг би просто сидіти вдома, бо Ян – справжній патріот. У шлюбі в нас народилося прекрасних двоє діток, який ми дуже любимо… – згадує Марія.
На запитання, який у Яна був характер, жінка відповідає: "Він був впертою людиною, завжди стояв на своєму. Безумовно, йшов на певні поступки тим, кого любив. Мій чоловік був завжди позитивний, що б не трапилося, він у всьому шукав щось добре. Попри те, що був на війні, він завжди говорив: "Все добре, все окей!" Ян був справжнім патріотом, коли я не хотіла відпускати його на війну, він сказав: "Хто, як не ми? Якщо я не буду там, то вони прийдуть по тебе!" – каже.
– Перед загибеллю Яна у мене було якесь недобре передчуття… Не могла знайти собі місця, мною трусило! А наступного дня по обіді у двері нашої квартири подзвонили… Коли я відчинила двері, то побачила трьох військових. Вони просто мовчали. Я відразу почала казати: "Тільки не говоріть мені нічого про мого Яна!" Тоді офіцер лише опустив очі й тихо сказав: "Так… Травма не сумісна з життям". Я не вірила! Відразу подзвонила до побратима Яна. Від нього почула, що це правда. Тоді були запеклі бої. Наші хлопці йшли у наступ, по них москалі вели артилерійський обстріл. Ян разом із побратимом стрибнули в окоп, на нього дроном навели мінометників. Це було пряме влучання міни... Побратима, який був поруч, розірвало, а моєму Яну відірвало ноги, – каже пані Марія, плачучи.
Маленькі діти Яна та Марії дуже важко переживають втрату батька. Марія досі не може оговтатися від похорону коханого чоловіка. Та в кінці жінка додає: "Ми повинні жити, бо Ян цього дуже хотів!"
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
