Дружина військового Сергія Сови, тіло якого знайшли під Ізюмом із синьо-жовтими браслетами на руках, розповіла історію свого коханого.
Вона зазначила, що її чоловік разом із побратимами захищали Ізюм, 19 квітня з ним обірвався зв'язок. А коли почалась ексгумація на кладовищі під Ізюмом, вона одразу впізнала тіло свого коханого.
Про це пише "Суспільне. Харків".
Сергій Сова був військовослужбовцем 93-ї механізованої бригади "Холодний Яр". Він від 24 лютого виконував бойові завдання у Чернігівській області, згодом військового перекинули на Ізюм. Там 19 квітня із ним пропав зв'язок.
"Ми говорили з ним щодня, якщо був зв'язок. Якщо не було, я писала йому повідомлення. 19 квітня у нас відбулася остання розмова, я її ніколи не забуду. На той час уже декілька днів поспіль були тяжкі бої, їх накривала авіація, ствольна артилерія, танки, сили були, на жаль, нерівні, нашим не вистачало підтримки. Сергій казав, що не знає, чим усе закінчиться, але ні метра нашої землі хлопці не віддадуть, не відступляться назад. Так і вийшло. А далі зв'язок з ним обірвався. Потім бригада повідомила мене, що о 10 ранку на Ізюмському напрямку відбувся тяжкий бій і після бою його вже не було на позиції", - загадує дружина загиблого захисника України Оксана Сова.
Жінка розповідає, що 5 місяців чоловік вважався зниклим безвісти. Проте коли вона дізналась про звільнення Ізюму, моніторила ситуацію, що там відбувається. Оксана Сова зізнається, що вона до останнього вірила, що її чоловік живий, проте впізнала його тіло на фото під час ексгумації.
"Мій стан у п'ятницю був тяжкий і я не могла це приховати від дітей. Мій старший син Марат — йому 14 років — бачив, що зі мною відбувалося. Тому в неділю Марат сам вирішив написати листа до президента. Сподіваюся, президент його отримає і побачить, як Марат пишається батьком, як хоче, щоб ним також пишалися усі. Так, Марат — підліток, але його виховував батько і він вже, як справжній чоловік", - каже Оксана Сова.
Дружина загиблого захисника України каже, що хоче поховати чоловіка у його рідному Нікополі.
"Тепер спершу буде офіційне упізнання, потім тіло мого чоловіка віддадуть для гідного поховання. Ми забираємо його додому, в Нікополь, до рідного міста. Його загибель — це мій біль на все життя, але я дружина солдата. Він з 2014 року навчав мене стійко приймати удари долі, вчив бути сильною. Я знала, що завжди можу подзвонити йому, при будь-яких труднощах, навіть якщо він за сотню кілометрів від мене. Він був завжди для мене і дітей номер один. Зараз мені так хочеться йому зателефонувати, але, на жаль, немає куди", - говорить Оксана Сова.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
