Буковинець Дмитро Тодераш вже давно має італійський паспорт. Там прожив багато років. Мав невеличкий бізнес. Має двох доньок. Та 24 лютого життя чоловіка змінилося. Дмитро добровільно прийшов до Чернівецького міського військкомату та пішов служити.
"Хто як не я?" – каже чоловік.
Про це йдеться у публікації "МБ"
Після того, як Дмитро пішов добровольцем, його з бригадою скерували до Луганської області, у саме пекло, де загинуло багато наших…
– Нас відправили у Луганську область, село Золоте. Спочатку ми приїхали в Лисичанськ. Там переночували і наступного ранку поїхали у Золоте. Вночі нас вивезли на позиції до Горіхового, – згадує Дмитро.
Пораненими під обстрілами повзли два кілометри
Наразі чоловік проходить реабілітацію у госпіталі, бо отримав контузію та має осколкові поранення.
– Русня обстрілює 24 на 7… От і прилетіла міна в наш окоп, нас накрило… Вітер був не наш, віяв в інший бік, і ми не почули прильотів – це найгірше з усього. Війна – це біль та постійні втрати. Ти бачиш, що все розбомблено, села зрівняні із землею. Там неважливо, чи то багатоповерхівка, чи приватний будинок. У Луганській області не залишилося нічого, все розвалене. У селах ще є місцеві жителі, але більшість із них – прихильники "русского міра", – каже Дмитро.
Коли Дмитро разом зі своїм побратимом Юрієм Тесліцьким отримали поранення, то, закривавлені, повзли два кілометри, щоби залишитися живими.
– До пункту евакуації було два кілометри, тож ми з побратимами повзли під обстрілами. Як правило, евакуація проходить уночі, а це було вдень. Нам пощастило залишитися живими. Коли дійшли до пункту евакуації, нас забрав автомобіль і під постійними вибухати та обстрілами ми вибралися. Зараз у Чернівцях нас четверо проходить реабілітацію, троє побратимів, які були в одному окопі та всі отримали поранення, – каже Дмитро.
"Ми повинні виграти цю війну!"
Чоловік розповідає, що у військових сила духу є незламною.
– Ми впевнено стоїмо! Потужно навалюємо русні! Нам дуже допомагають волонтери. Їжі вистачає, боєприпасів також. Єдине, чого у нас немає, – важкої зброї задля того, щоби вигнати рашистів раз і назавжди. Однак ми чекаємо допомоги від наших західних партнерів. А зараз міцно тримаємо позиції. Є велика необхідність в авто, бо кожен виїзд – це мінус одна автівка. Коли ти приїжджаєш на базу, як правило, з авто нічого не залишається, – каже.
На питання, що планує Дмитро робити далі, чоловік відповідає:
– Стану на ноги – і знову на передову зі своїми побратимами! Ми повинні виграти цю війну! – підсумовує Дмитро.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
