У бою з російськими загарбниками загинув Сергій Ватрич. Чоловік родом із села Біла, що біля Чернівців. Загинув на Луганщині внаслідок осколкового поранення, Сергію було 52 роки...
Кореспондентка "МБ" поспілкувалася із дочкою загиблого героя Есмірою Бальон.
– Мій тато був прапорщиком, однак років 15 тому потрапив під скорочення. Завжди любив ремонтувати телевізори, електроніку, щось паяти, крутити. Тато працював на різних роботах. Але з 2018 року все змінилося – він повернувся до армії. Тато регулярно їздив у Луганську та Донецьку області для того, щоби обороняти нашу державу. Додому приїжджав не часто. Могли відпустити на тиждень-два, не більше. Улюблена фраза мого батька була: "У мене все 4.5.0", що означає: "У мене все добре", – ділиться Есміра.
Донька згадує тата спокійним, врівноваженим та усміхненим чоловіком.
– Він був дуже добрий… У нашій сім’ї так склалося, що після 13 років подружнього життя мама і тато розлучилися. У тата були інші стосунки, але з іншою жінкою вони не були одружені офіційно. У цих стосунках у нього народився син, якому зараз 16 років. Ми періодично з ним спілкуємося, адже 12 років тому в мого брата по батькові померла мама, і його виховувала бабуся, – каже Есміра.
"Не дзвонив 13 днів"
За словами дочки Сергія Ватрича, останнім часом зв’язок із батьком був дуже поганий.
– На Луганщині мій тато був ще з жовтня минулого року. Торік у вересні він приїжджав на декілька днів. Це була наша остання зустріч. Зв’язок із татом був жахливий, мене він попередив, що біля них збили вежу мобільного зв’язку, тому так. У нього фактично не було інтернету. Кожен татів дзвінок для мене був, наче сонечко серед похмурого неба. Були ситуації, коли він пропадав на п’ять-шість днів. Потім знов виходив на зв’язок. Останній раз дзвінка від тата не було 13 днів… Уже й не буде, – плаче Есміра.
– На 14-й день пролунав дзвінок… Мені телефонували з сільради села Біла, де мій тато народився, і сказали найстрашніше, що я лишень могла почути: "Потрібно розпізнати тіло". Коли я прийшла на впізнання, ідентифікувати тата було неможливо. Минуло багато часу, тіло почало розкладатися. Єдине, по чому я визначила, що це він, – по родимій плямі, яка була у нього на нозі, у мене є така ж… Я досі не можу повірити в це. Усе наче в кошмарі. Останні чотири роки ми з татом були дуже близькі, у мене народилася донечка, він надзвичайно радів народженню внучки.
Однак останніми разами, коли він до мене дзвонив, казав: "Доню, я, напевно, не повернуся, бо у нас тут пекло". Я ж все казала: "Тату, ти що! Приїдеш, куди ти подінешся?" Помічала за татом, що він постійно кудись поспішав: то якісь покупки зробити, то ще щось. Наче відчував… Пригадую історію з дитинства, коли ми взимку їхали на мотоциклі. Тоді я була в чобітках, які від вихлопу газів почали нагріватися. Тато думав, що я попекла ногу. На щастя, все обійшлося, але ми неодноразово пригадували цю історію. Зараз він – мій янгол, який мене оберігає та дарує силу.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
