Минуло понад 70 діб від початку вторгнення Росії в Україну.
Про те, яка зараз ситуація на фронті та на що очікувати найближчим часом, кореспондентка molbuk.ua запитала у кандидата політичних наук із Чернівців Олексія Кандюка.
"Загроза з Придністров’я – швидше суспільна "розкачка"
– Уперше з 24 лютого ворог обстріляв Закарпаття. Наскільки великою є небезпека для Буковини?
– Наскільки це ймовірно, може знати точно хіба що той, хто обстрілює. Як можна зрозуміти з логіки обстрілів, росіяни намагаються порушити якісь логістичні ланцюжки, щоби запобігти або уповільнити забезпечення України важкою зброєю на фронті. Та не всюди це виходить так високоточно, як вони це рекламують. Бо зрозуміло, що їхня високоточна зброя – це більше на папері. Тому ми й маємо багато випадків людських жертв.
Чи буде "приліт" у нас, мені важко сказати не тільки тому, що я не є військовим експертом. А й через те, що мені невідомо, чи прокладені зараз якісь логістичні коридори через Чернівецьку область. Та, гадаю, що жодна область наразі не застрахована від обстрілів. Це точно. Ворог обирає різні об’єкти, включаючи паливні бази, мости та залізничне сполучення. Тож наша область, звичайно, також від цього не убезпечена.
– Чернівці зараз стали одним із гуманітарних центрів. Наскільки це почесно для нас, і чи не може це спровокувати окупантів?
– Напевне, це почесно, але у певному сенсі зрозуміло. Є фронт, є тил, і було б дуже дивно, якби центром гуманітарної допомоги був, наприклад, Харків. У нас зараз є прийнятні для виживання умови. Ні Харків, ні Маріуполь такими, на жаль, не назвеш. Тому насправді так, це почесно, але це, зрештою, й логічно.
Щодо того, чи може це спровокувати обстріл, можна хіба тільки гадати. Проте не думаю, що Росії є сенс витрачати багатомільйонні ракети на те, щоби бомбардувати гуманітарні склади. Більшість влучань у житлові квартали – це прорахунки російських військових. Тому що просто бити по будинках мирних українців для них занадто дорого. Поки ми перебуваємо далеко від фронту, поки у росіян немає таких військових інструментів, щоби завдавати масових ударів, ще й робити це дешево, то таких ударів, гадаю, не буде. Їх переважно завдаватимуть по тих локаціях, які вартують того, щоби витрачати на них такі ресурси.
– Не так далеко від нас – Придністров’я…
– З Придністров’ям велике питання. Достатнього військового контингенту для того, щоби розпочати якісь військові дії проти України, там немає. Ба більше, з того, що я знаю, настрої там далеко не військові. І більшість чоловічого населення так званої ПМР покидає територію, щоб уникнути можливого призову. Навіть якщо щось відбудеться, то, найімовірніше, у бік одеського напрямку, а не нашого. Бо ж логіка ніби така, щоби відкрити другий фронт на східному напрямку. Чи це їм вдасться? Моя думка така: вони навіть не будуть намагатися. У них на це немає ні ресурсів, ні сенсу. Це швидше така суспільна "розкачка", щоби ніхто не почувався у безпеці.
"Поки що Путін використовує ядерну зброю як шантаж"
– У нас є шанс повернути всі окуповані території включно з Кримом?
– Це гіперскладне питання. Шанси переходу в наступ з’являться у випадку, якщо у нас буде важка і високоточна зброя. Суспільству треба бути готовим до того, що, можливо, наразі нам доведеться змиритися з тим, що поки що Крим і частину Донбасу ми не повернемо. Треба розуміти, що ми їх не повернули ще з 2014-го року. І тут велике стратегічне питання – чи варто зараз, чи маємо ми тепер ресурс для того, щоби настільки перейти в наступ, щоби повернути всі наші території й закріпитися там? А потім із цими територіями треба ж щось робити! Це також слід усвідомлювати. За вісім років війни більшість людей, яка хотіла виїхати в Україну, вже виїхала. І політичні настрої тих, хто там залишився, не надто до нас дружні. З цим теж треба буде щось робити. А тепер у нас вистачає роботи й на решті територій.
– Але от тимчасова окупація Херсонщини, можливе створення так званої ХНР – це вже "по живому" ріжуть…
– Так. Усі мої знайомі з Херсонщини дуже бояться, що там, не дай Боже, буде ця ХНР. Ніхто цього не хоче. Подивимося… З того, що ми бачимо, потужного наступу в росіян не вийшло. Це означає, що у них немає на це сил. Логічно звідси зробити висновок, що тут у Росії є два шляхи: або ці сили шукати, або ставити перед собою менші цілі. Думаю, що там поступово відбувається і те, і те. І тут багато питань, що з цього вийде. Звичайно, вони щось будуть пробувати зробити до 9 травня. Але питання – що. Якщо це буде парад у Маріуполі, то "для картинки" – нехай.
– Так само складно передбачити, натисне Путін "ядерну" кнопку чи ні…?
– Еге ж. Поки що він використовує це як шантаж. Я вам скажу чесно: ніхто з адекватних експертів у міжнародній політиці, в тому числі і я, не вірив у те, що відбудеться пряме вторгнення Росії в Україну. Тому що це абсолютно невигідно Росії. Таке рішення могло бути прийняте або неадекватною людиною, або людиною, яка зовсім не володіє адекватною інформацією. Я більше схиляюся до другого варіанту. Про це свідчать багато речей, які відбуваються в Росії з кримінальними справами тощо. Думаю, що вони просто бачили цю картинку зовсім по-іншому. Багато в чому це просто провал і російської розвідки, і російської зовнішньої політики.
Сподіваємося, що ми з цього всього вийдемо сильнішими. Попереду дуже важкі часи. Нам будуть допомагати, але на відбудову знищеного Росією знадобляться роки. Тому ми маємо з цього вийти хоча б політично сильнішими, щоби це все було недарма…
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |
