Фото з фб-сторінки Леоніда Прокопчука
У місцевій теробороні – справжній весільний бум. Протягом останніх тижнів уже декілька пар оголосили про шлюб.
Однією з таких родин стало нині уже подружжя Леоніда та Людмили Прокопчуків. Днями вони розписалися у РАЦСі. Для цього скористалися послугою "шлюб за добу".
Про це йдеться у публікаї "МБ" від 5 травня, пише molbuk.ua
"Завдячуємо коханням Цукербергу та Воробкевичу"
36-річний Леонід Прокопчук – знаний у Чернівцях активіст, "айтішник", блогер. Та все це – раніше. З 24 лютого він доброволець територіальної оборони. Перемогти у війні – це єдине, що наразі стало для чоловіка важливим. Усе інше втратило вагу. Усе, крім кохання.
Зі своєю майбутньою дружиною, чернівчанкою Людмилою, Леонід познайомився близько року тому. Почалося все із соцмереж.
"Спочатку ми, як то водиться, довго і не дуже продуктивно товаришували у фейсбуці. Тож насамперед завдячую нашим коханням Маркові Цукербергу (засновнику і власнику компанії-власниці соцмережі, - авт.), – жартує Леонід. – А також – Сидорові Воробкевичу. Точніше, його пам’ятнику. Тому що наше знайомство почалося саме з історії перебудови скверу, в якому раніше стояло погруддя письменника. Людмила підтримувала відновлення бюсту Воробкевича у сквері й просила допомоги в цьому. Я мав на цю ситуацію не те щоб протилежну, але відмінну думку. Ми почали дискутувати. Якось я запросив її на зібрання осередку нашої партії, щоб обговорити питання щодо долі пам’ятника. Тоді ми вперше побачилися наживо. І відразу сподобалися одне одному. Відтоді стали бачитися, проводити разом час. А через місяць почали зустрічатися. Був початок осені…"
"Після перемоги зіграємо гарне пишне весілля"
"Ми ще до війни багато говорили про плани на майбутнє, про те, як узагалі будуть розвиватися наші стосунки. Звичайно, і про шлюб згадували, але більше у рамках жартів типу "десь, колись, там..." А коли почалася війна, стало вже не до сміху. І щойно мене "відпустили в люди" з військової частини, ми з коханою поговорили й вирішили, що все, мовляв, досить жартувати, треба діяти", – розповідає Леонід.
Освідчення відбулося без жодного пафосу та сентиментів – не ті зараз часи.
"Це було максимально спрощено, утилітарно, нецікаво, неромантично, якщо чесно. Грубо кажучи, приблизно так: "Давай? Ну давай!" – сміється. – Розписалися також без усіляких церемоній. Вранці у проміжку між змінами наряду мені дозволили вийти з військової частини. Я чкурнув у місто. І відразу до РАЦСу. Нас розписали за пришвидшеною процедурою. Впоралися за годину, навіть менше. Ще й каву встигли випити. Після цього я повернувся на службу".
На розписі не було навіть свідків, а про свої плани молодята майже нікого не повідомили. Тож звістка про їхнє одруження для багатьох стала несподіванкою.
"Виходимо з РАЦСу, дивимося – один із чиновників мерії якесь відео записує на вулиці Кобилянської. Привіталися, він запитує, як справи. Кажу: "Та нормально, от щойно одружився". Він був дуже здивований, кинувся вітати", – усміхається Леонід.
Часу не вистачило навіть на те, щоби підібрати обручки. Тому поки вирішили обійтися без них.
"Діточок, як у небі пострілів ППО"
У взводі знали про плани Леоніда, проте спочатку не сприймали їх серйозно.
"Хлопці гигикали трохи, мовляв, ще сто разів передумаєте. А тут я приходжу і заявляю: "Все, пацани, з мене тортик! Ми не передумали". Зараз почався якийсь шлюбний бум серед моїх військових товаришів. Першим був командир відділення. Він сам не місцевий, приїхав до Чернівців разом зі своєю майбутньою дружиною. Буквально через тиждень вони розписалися, подавши іншим гарний приклад. Наступним був інший мій товариш із тероборони. Всі такі: "О, Бог любить трійцю, треба ще одне весілля влаштувати!" От ми й стали тією третьою парою", – каже.
На жартівливе побажання "діточок, як у небі зірочок" Леонід також відповідає гумором: "Діточок, як у небі пострілів ППО!" І вже серйозно додає: "Усе буде, як Бог дасть".
Серед планів молодят – повноцінна весільна подорож.
"Плануємо велике турне Європою, – загадує Леонід. – Але масштаби, обсяги та протяжність поки що складно уявити. Дуже хочеться відвідати максимум країн, які нас підтримували, глянути в очі тим всім людям. Бо коли дивишся на мітинги – це, звичайно, класно, аж дух перехоплює. Але хочеться особисто поспілкуватися з жителями цих країн".
Чоловік зауважує: словами неможливо описати, що таке справжнє кохання. Його просто треба відчути.
"Це на рівні відчуттів. Просто ми знаємо, що вона моя, а я її. І нам добре одне з одним", - каже Леонід.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |
