П'ять тижнів під російськими обстрілами: як 77-річна власниця притулку для тварин пережила окупацію разом з підопічними

Власниця гостомельського притулку для собак та котів Ася Серпінська - разом із помічниками пережила п'ять тижнів російської окупації. Їй і досі - найбільше болять спогади про смерті тварин від осколків, і коли собак - розстрілювали росіяни.

Як притулок оговтується після пережитого страхіття - йшлося в ТСН.



У Гостомельському притулку мешкає зо сімсот собак. Є ще сотня котів. І усі вони пережили страхіття окупації

24 лютого назавжди залишиться у пам'яті сімдесятисемирічної власниці притулку Асі Серпінської як один із найстрашніших днів у житті. Щойно жінка дізналася, що в Україну зайшли російські війська, залишила родину і з Києва кількома видами транспорту добиралася до своїх підопічних. Покинути їх та ще кількох співробітників, які були тут - каже, що не могла.

На наступний день у притулку зникло світло. Росіяни пошкодили комунікації. Зникла вода зі свердловини. Почалися важкі часи.

Не працювали і холодильники із їжею для тварин. Врятував генератор. Його купили волонтери. А привіз, ризикуючи життям, чоловік Асі Серпінської.

Усі 5 тижнів облоги, притулок був під перехресним вогнем. Осколки смертоносного заліза жінка збирає і досі

Таке залізяччя убило з десяток собак. У кількох стареньких тварин не витримало серце. Бахкало так, що земля дрижала. Цілодобово - безупинну. Як нагадування про російські звірства - вирва посеред притулку.

Тварини лише нещодавно почали оговтуватися від шоку. Але гучних звуків усе ще бояться. Заходили окупанти і на територію. Котів не чіпали. А от деяких собак розстрілювали упритул.

Є у притулку і півні. Коли росіяни зачули їхній спів - повз не пройшли.

Попри те, що жили під постійними обстрілами, Ася Серпінська та її помічники намагалися відганяти тривогу. І навіть рятували чужих тварин. Поруч із цим притулком - є ще кілька корпусів, де інші люди тримали звірів. І які залишилися під час війни самі. Серед них - був лев. Росіяни на вході до вольєру встановили розтяжку, щоб хижак не помер із голоду, довелося домовлятися з окупантами про розмінування. За кілька блоків цигарок.

Що лишилася і не покинула тварин - ця мужня жінка не жалкує. Бо притулку віддала понад 20 років життя. Нині ж пані Ася хоче лише одного: аби усі хвостаті знайшли люблячих господарів і вже ніколи більше не знали страху.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram