"Зрозумів, де я і гладив землю": звільнений із російського полону чоловік, поплатився за свободу пальцями ніг

Микиту чекав 5-річний син Артем, який став героєм сюжету ТСН, коли на розвалинах села Андріївка заспокоював і маму і бабуся, які хвилювались за своїх чоловіків, що опинились у росіян.

5-річний хлопчик 35 днів під постійними бомбардуваннями прожив в підвалі Андріївки. 3 березня саме з того льоху забрали чоловік їхньої родини російські солдати. Через допити росіян пройшли всі чоловіки Андріївки віком до 50 років. Після цього когось стратили, а хтось вважався зниклим безвісти.



Що трапилось з Микитою та Олександром Володимировичем ніхто не знав. У жінок закінчувалась віра дочекатися свої чоловіків і лише Артем кожного дня чекав, що тато і дідусь повернуться.

Після звільнення Андріївки мама Надія вивезла Артема закордон, зараз вони у Бельгії. Замість зруйнованого дому у нього свої кімната, купа іграшок і навіть батут, але Артема у Бельгії цікавило лише - чи знайде їх тато. " Він питав, як нас знайде тато , я йому кажу, що тато знає мій телефон, він подзвонить", - розповідає мама.

На 4 день перебування закордоном на Надій телефон подзвонив невідомий номер і там був голос Микити. Він сказав дружині, що щойно повернувся з полону. "Вона говорить "Альо", вона в сльози радості, вона реве, я реву. Я з малим ще тиждень не міг розмовляти, я в сльози і все", - розповідає чоловік.

Микита тепер може розказати, що трапилося після 3 березня. Росіяни побачили в паспорті військовий квиток і почали знущатися. Розвідним ключем намагалися виламувати пальці на руках, щоб він розказав, де українські позиції. Однак зрозуміли, що Микита нічого не знає. " Змусили взуття зняти. У мене калоші були, вони туди ще води налили", - розповідає чоловік.

3 дні Микита разом з батьком пролежали на морозі, він медик і розумів, що пальці на ногах вже відморожені. "Я ніг вже не відчуваю десь до колена, не відчуваю ніг, не контролюю абсолютно", - пригадує Микита.

Їх через Прип'ять вивезли до Білорусії, а тоді до Курського СІЗО. Весь цей час Микита був поруч з батьком. На хворих ногах треба було стояти, впродовж дня забороняється лягати на нари. Ввечері українських полонених заставляли співати російській гімн. Ніякої медичної допомоги понад місяць, тож пальці на ногах були чорні і почали розкладатися. "Вже ноги почали пахнути не добре, вже почалася самоампутація, при перев'язці палець взяв і просто відпав, самоапутація, бо ж ніхто нічого не робив", - переконаний Микита.

Лише 10 квітня з СІЗО Микиту перевезли у Курський військовий шпиталь. Там ампутували усі пальці на ногах. Через те, що з ранами треба возитися і витрачати ліки на українців - поруч з Микитою було ще не менше 7 українців з тяжкому стані - їх вирішили обміняти. З Курська вивезли до Сімферополя, звідти в Запоріжжя. Росіяни на ношах проста поставили його на дорогу. Микита нічого не розумів поки до нього не підійшли українській військові. "Ось ці красиві блакитні очі, які мене піднімали і ось ця фраза: "З поверненням, друже", мене просто на друзки, я зрозумів, де я опинився. Я лежу, землю гладжу і погода така хороша і тепло, землю, траву гладжу, вона рідна, усі будинки", - розповідає чоловік.

Після обміну Микиту доправили до запорізької лікарні , але він дуже хотів потрапити у столичний стаціонар, де він дуже довго працював лаборантом. Тепер і стіни і колеги - усі працюють, щоб Микита швидше став на ноги.

Микита поки може робити кілька кроків з палати до коридору і назад. Але за два тижні рани мають загоїтися. Він звикне ходили без пальців і тримати рівновагу, вже тоді він готовий вирушити до Артема. Той поки на відеозв'язку показує татові на скільки міцними будуть обійми.

Микита абсолютно спокійно і навіть з посмішкою каже, що свій шлях до дому оплатив ампутацією пальців ніг. І додає, що невелика плата за повернення до дому. Його батько залишається в Курському СІЗО, бо в нього не було травм. Микита знає, лише поруч з ним була сотня українських полонених. Ті прізвища, які він запам'ятав, вже знайшов у "Фейсбуці". "Знайшов їхніх дружин, сказав, що ваші чоловіки живі, просто чекайте. Не треба здаватися треба вірити до останнього", - наполягає Микита.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram