Сурков дав скандальне інтерв’ю про політику Кремля щодо України

Колишній помічник президента Росії Владислав Сурков визнав, що його нещодавня відставка пов’язана з політикою Кремля щодо України та "зміною контексту" в цьому напрямку.

Сурков, якого багато років називали головним "куратором" розв’язаної Росією війни на Донбасі, дав інтерв'ю російському виданню "Актуальные комментарии" — вперше після відставки. Із Сурковим поспілкувався "в жанрі смс-інтерв'ю" його давній соратник, директор Центру політичної кон’юнктури Олексій Чеснаков.



"НВ" зібрав головні заяви Суркова з цього інтерв'ю.

Чому зробив "своїм проектом" війну на Донбасі. [У 2013-му] я повернувся на держслужбу. Отримав унікальну можливість самому обрати проект. Обрав Україну. Чисто інтуїтивно. Я відчув — буде велика справа. Здогадався вже тоді, коли нічого ще не почало відбуватися, що буде справжня боротьба із Заходом. Серйозна. З жертвами та санкціями. Так все і сталося. Пишаюся, що був учасником.

Як пішов у відставку через Україну. Це була чиста "самоволка". Я ж Донбасом та Україною займався в основному. Мав продовжувати ними займатися. Але контекст змінився. Мені вдалося деякі коменти щодо моєї відставки прочитати. Деякі досить правильні. Тоді ще відразу, в січні, Володимир Соловйов [журналіст Комерсанта] описав причини. І навіть Льоша Венедиктов [Ехо Москви] досить чітко виклав. Уже після указу. Так що, хтось, кому вже дуже цікаво, можуть ці коментарі самі знайти.

Почалося природне гальмування цього проекту [Донбасу]. І ділянка більш-менш охолола, і головне, контекст змінився. Не міг же я п’ять років йти в одному напрямку, а потім різко повернути голоблі та рушити в протилежному.

Що думає про Україну. України немає. Є українство. Тобто специфічний розлад умів. Дивним чином доведене до крайніх ступенів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає. Брошура Самостійна Україна є, а України немає. Питання тільки в тому, України вже немає - чи поки ще немає?

Чому вважає себе "укрооптимістом". Вважаю, що України немає поки що. Але з часом вона все-таки буде. Хохли хлопці вперті, вони зроблять. Однак, яка саме це буде Україна, у яких межах вона буде існувати та навіть, можливо, скільки буде Україн — питання відкриті. І в розв’язанні цих питань Росії так чи інакше доведеться брати участь.

Навіщо Кремль "примушує силою" Україну. Відносини з Україною ніколи простими були, навіть коли Україна була в складі Росії. Україна для імперської та радянської бюрократії завжди була справою клопіткою. То отаман Полуботок підведе, то западенці до Гітлера перекинуться. Примус силою до братських відносин — єдиний метод, який історично довів ефективність на українському напрямку. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший.

Якою бачить долю Донбасу. У мене недостатньо сильна уява, щоб таке уявити [повернення окупованих територій під контроль України]. Донбас не заслуговує на таке приниження. Україна не заслуговує на таку честь.

Донбас для мене не що, а хто. Люди перш за все. Чудові люди. Захарченко, Ходаковський, Бородай, Пінчук, Болотов, Безлер, Толстих… Чимало інших. Перепрошую, що не перераховую всіх. І що права не маю всіх назвати. І що назвав живих в одному ряду з мертвими. Вони справжні воїни. Їх не потрібно, звичайно, ідеалізувати. Різних людей війна притягує. Війна справа каламутна, клопітка. Але потрібна. Вони взялися за цю важку роботу. І впоралися.

Що думає про Зеленського. Не лох. У всякому разі, в Парижі всі сприйняли його як президента… У нього легкість незвичайна в думках.

Навіщо Путіну нова конституція та політична реформа в Росії. Рано поки судити. Начебто мають викорінити цю підривну тезу, що міжнародні договори для Росії вище за її власні закони. Давно час цю норму прибрати. Сподіваюся ще, що буде покінчено з уявною незалежністю місцевого самоврядування від державної влади. Адже всі знають, що немає ані економічних, ані соціальних, ані психологічних передумов для такої незалежності.

Якщо будуть зрештою якось уточнені повноваження президента, то правова логіка призведе до необхідності заново почати відлік президентських термінів. Тому що з новими повноваженнями це буде вже ніби інший інститут президентства. На нього не зможуть поширюватися обмеження нинішнього президентства. В усякому разі, якщо влада не піде на новий відлік, вона сильно грішитиме проти юридичної чистоти. Це моя особиста думка, звичайно. Але заснована на досвіді законотворчості.

У нас вже по факту склалася гіперпрезидентська форма правління. Вона органічна для нашої політичної культури і, на мою думку, її треба формально-юридично закріпити.

Що робив після відставки (обіцяв медитувати). Медитація різна буває. Я практикую такий один з видів, так звана "бездумність". Затримка мислення, вона як затримка дихання — надовго не виходить. Навіщо ми затримуємо дихання? Адже не для пізнання істини і не для релаксу чи детоксу. А для того, щоб вижити в середовищі, у якому не можна дихати — наприклад, у воді. Затримка мислення так само потрібна, якщо ви опинилися в ситуації, коли мислити шкідливо або неможливо. Щоб пережити цю ситуацію і вийти з неї.

Чи не шкода тепер "без великих справ". Було б шкода — не пішов би. Чіплявся б. Змирився б зі зміною контексту. Але давно час.

Чи залишиться в політиці. Буду займатися, звичайно. Я завжди політикою цікавився. Оскільки великих справ у мене поки немає, буду практикувати малі політичні форми. Майбутнє визріває не в мейнстрімі. Не в президіях. А саме на кухнях і в чаркових. І в дивних трактатах. На темному і тихому дні інформаційного потоку.