Про героїчні вчинки 17-річного учня Заставнівського вищого професійно-технічного училища Богдана Савка ніхто й не довідався б, якби не його товариші та викладачі, які були свідками його звитяги. Майбутній кухар, який найбільше любить готувати смачний борщ та смажену картоплю, відзначається скромністю й скупий на розмову.

"Вже протягом шести років перепливаю Дністер на течії"

– Народився й виріс у селі Онут, – розповідає Богдан. – До Дністра – рукою подати: збіг із берега, і вже біля ріки. Плавати вмію змалку. Уже протягом шести років перепливаю Дністер, а це приблизно двісті метрів в один бік. А течія тут чимала. Два роки тому підприємець зі Снятинщини придбав у нашому селі кормоцех колишнього колгоспу. Улітку разом із сином та його друзями вони поралися тут. Я випасав неподалік телят і познайомився з ними. Якось син власника цеху попросив, щоб показав місце, де можна безпечно скупатися. Разом із ним було ще двоє хлопців. Глибина сягала півтора метра. Один із хлопців залишився на березі, засмагав, а ми втрьох почали плавати. Раптом почув крик: "Рятуйте, тону!" Озирнувся. Вище від себе – приблизно на відстані п’яти метрів – бачу, що син підприємця пішов під воду. Щосили подався до нього.
Переляканий і посинілий від набраної в легені води, хлопець міцно схопив мене двома руками за плечі. Та так, що моя голова опинилася теж під водою. Зумів силоміць розімкнути його руки й, спіймавши за пояс (за голову не міг, бо він був стрижений), почав щосили штовхати хлопця до берега, до якого було щонайменше тридцять метрів. Пізніше з’ясувалося, що він потрапив у глибоку водяну яму. П’ять чи шість разів хлопець йшов на дно, відштовхувався від нього, виринав на поверхню, де встигав набрати повітря, і знову летів у вирву. Виштовхавши його на берег, я ще повернувся по його гумові сандалі, які течія встигла віднести на кілька десятків метрів. Хлопець до цього плавав лише на ставку, де вода стояча, а тут сильна течія. Просив, щоб не казав батькові. Більше він із друзями не наважувався купатися в Дністрі.

"Велика хвиля накрила жінку із сином, а мене почала нести до берега"

Вдруге юний рятівник відзначився в липні цього року, коли група учнів училища разом із двома викладачами проходила практику на базі відпочинку "Рив’єра" у селі Лебедівка Татарбунарського району на Одещині.

– Був вихідний день. Ми разом з одногрупником Сашком Кайзером, який родом із Вікна, пішли до моря скупатися, – пригадує Богдан Савко. – А море добряче штормило. Ми стояли на березі, коли Сашко побачив, як мама з десятирічним хлопчиком почали тонути. А було це за 60 метрів від берега. Чимдуж почав пливти до них. Жінка не змогла добре вхопитися за мою руку. Велика хвиля накрила її із сином, а мене почала нести до берега. Від удару води у мене почали боліти груди. Коли повернувся, жінка була обличчям до води й не рухалася, а хлопчик тримався за її шию. Він хотів податися до мене й почав тонути. Я схопив його за руку, припідняв, щоб він зміг дихати, а потім взяв його попід пахви й поплив до берега. Чоловік із дочкою в цей час перебував на березі й побачив, що сталося. Разом зі ще одним чоловіком кинулися до дружини. Невдовзі приїхала міліція й швидка допомога. Людей на березі було багато, але ніхто не насмілився рятувати потопаючих.

– Люди дуже дякували Богданові за врятованого хлопчика Остапа Кочмаря, який приїхав зі Львова разом із батьками відпочивати, – каже викладач училища Ніна Князь, яка була свідком цієї пригоди. – До речі, нині мама врятованого ще перебуває в комі в одній зі львівських лікарень. За героїчний вчинок директор бази відпочинку нагородила Богдана Савка грамотою та подарувала йому теплу куртку. Для Богдана ж головне, що вдалося врятувати хлопчика. 
Василь Гринюк