"До нас приїжджають з Америки і Європи, щоби піти до музею Ольги Кобилянської. А йдуть вони туди попри будинок із таким страшним фасадом!" – із такими словами мене зустрічає 90-літня Зоя Лізвінська.
Жінка мешкає за адресою Тобілевича, 7, у будинку неподалік музею. Фасад будинку виглядає жахливо: написи на фундаменті, облізла штукатурка, численні малюнки вуличних художників… Кожен турист, який хоче відвідати музей видатної письменниці, проходить повз цей будинок. "Іноземці зупиняються і здивовано дивляться на будинок. Напевно, думають, що це сарай!", – обурюються мешканці.
"Щороку немає грошей на ремонт"
- Ну, ви мені скажіть, як це люди мають дивитися на таке страхіття, – бідкається Зоя Лізвінська. – Увесь будинок обвалюється. Я підмітаю на вулиці, а мені на голову падають шматки. Усе сиплеться! А як буде 150-ліття з дня народження Кобилянської, то це мають приїхати з Америки і Європи та й дивитися на такі Чернівці! Живу у цьому будинку 25 років і дуже мені сумно! Щороку ми чуємо, що немає грошей на ремонт! Та такого будинку немає на всій вулиці і не знаю, чи ще десь є.
Обходжу будинок. Він вкритий тріщинами. Мене зустрічає ще одна мешканка будинку 75-літня Людмила СИДОРЕНКОВА.
- Цей будинок – якась кара, – каже жінка. – То тече дах, то валяться стіни, то у підвал страшно спуститися поломаними сходами! Знаєте, тріщини у хаті були такі, що можна пальці просунути, витру пилюку, а на ранок знову у квартирі брудно. Ми скрізь зверталися. А скільки ходили до міськради, на прийоми до депутатів. А що з того? Просто обіцяють і так уже 11 років. Ми звикли до фрази: "Ось наступного року буде ремонт!" Ага, навіть до 600-ліття не привели до ладу фасад...
"Напевно, люди гадають, що це курник"
Заходжу до квартири пані Людмили. Жінка показує на стінах заліплені тріщини.
- Будинок наш дуже старенький, – зауважує жінка. – У ньому колись жив священик, але перед війною він покинув Чернівці. Переїхала я у цей дім 1976 року. Кажуть, у будинку саме зробили капітальний ремонт. З того часу тут більше ремонтів не було, лише поточні. Роки минули, і будинок у жахливому стані. Щороку комісія приходить, обіцяє і… нічого не робить.
- Буває, дивлюся у вікно і спостерігаю за туристами. Вони чомусь завжди зупиняються біля нашого будинку, інколи сміються. Напевно, гадають, що це курник, чи туалет. Невже влада нітрохи не цікавиться такою проблемою?! Це ж іноземці дивляться..., – сумно каже жінка. (Валерія Чорней)
