"Суперниці в мене були дуже сильні, та й за рівнем моєї спортивної форми ми могли розраховувати хіба що на результат рівня двох хвилин. Напередодні ввечері я розмовляла зі своїм тренером. Він сказав, що я можу розраховувати на третє-четверте місце. Десь глибоко в душі я навіть у це не вірила. Можливо, у Стамбулі на всі сто відсотків спрацювала моя самореалізація", – зізнається Наталка.
На початку забігу дівчина тривалий час трималася п’ятою, передостанньою. І лише на останніх секундах вона різко обігнала суперниць і фінішувала другою з результатом 1.59.67.
"Нарешті я добігла!"
Як же нині почувається Наталка і які в неї подальші спортивні плани? Про це вона розповіла через Skype під час онлайн-конференції. Зараз дівчина ще перебуває в Туреччині на тренувальних зборах. У Чернівцях буде аж у квітні.
– Наталко, завдяки чому вдалося досягнути такого результату?
– Завдяки добре підібраній тактиці. Тренер усе це задумав, а Бог допоміг мені його план реалізувати. Хоча сама я гадала, що можна буде боротися максимум за п’яте-шосте місця. Головне було – не впасти (сміється, – авт.). Перші думки після фінішу: "Нарешті я добігла! І всіх... ну, майже всіх їх "розірвала"!
– За кілька місяців – Олімпійські ігри. Як ви оцінюєте свої шанси потрапити на них?
– Тиждень відпочину, але розслаблятися тепер не можна. Суперниці дуже сильні, усі серйозно готуються, отож друге місце на Чемпіонаті світу не гарантує місце в олімпійській збірній. Взагалі на другий день я вже забула про срібну медаль і починаю все спочатку.
– Чи вірите обіцянкам губернатора, що влада допоможе підготуватися до Олімпійських ігор?
– Вірю. Принаймні, досі в мене не було приводів не довіряти: усе, що мені обласна влада обіцяла, виконували. Але ще маю непогану підтримку від спортклубу "Гешко", Валерія Чинуша та інших.
– Мерія пообіцяла вирішити вашу житлову проблему. Де ви хотіли би жити?
– Сподіваюся, Віталій Михайлішин не кидає слова на вітер. В якій квартирі? У хорошій. Ваня Гешко живе на Соборній площі, ми ж з одного клубу, то непогано було б, щоби ми були сусідами (сміється, – авт.).
"Ми з Ротару домовилися: вона не бігає, а я не співаю"
– Якби не спорт, ким би ще могли стати? Можливо, співачкою – ви ж сусідка Софії Ротару…
– Ми з Софією Михайлівною домовилися: вона не бігає, а я не співаю (сміється, – авт.). Софія Ротару рідко буває в Маршинцях. І я теж. Отож, хоч наші хати розташовані по сусідству, спілкуватися не вдається.
Напевно, якби я була її сусідкою в Ялті, було б більше шансів на спілкування (сміється, – авт.).
– Ви така струнка… Скільки важите і який у вас зріст?
– Зріст мій – 172 см. А вага... Вас цікавить до чи після старту (сміється, – авт.)? Напевно, кілограмів 58. А після змагань буває кілограмів на три менше. А дівчатам, які хочуть схуднути, порада дуже проста – нехай бігають зі мною (сміється, – авт.).
– Що ви їсте, чи є якісь обмеження?
– Немає спеціальної дієти. Єдине обмеження – після Нового року припинила пити кока-колу. А так, коли тренер не бачить, я їм усе.
– Чи залишається час для особистого життя?
– Тренуюся двічі на день. Кожне тренування триває приблизно дві-три години. Також навчаюсь (я студентка Тернопільського національного економічного університету), іноді книжки читаю, а іноді навіть сплю. Усе решта – особисте життя. Про весілля й сімейне життя рано думати – хочу ще побігати.
Галина МАРКІВ
