Владислав Колодрівський міг не йти на війну, але свідомо обрав захищати Україну. Він не боявся ворога, завжди йшов уперед і загинув, виконуючи небезпечне завдання у 27 років.
Про це йдеться на фб-сторінці "Незабутні: Буковина пам'ятає".
Народився Владислав Васильович Колодрівський 14 липня 1995 року у Заставні. Тут виростав, навчався у місцевій гімназії. Пізніше став студентом Західноукраїнського національного університету. Мати хлопця працювала за кордоном, тож його виховували бабуся та дідусь.
До початку повномасштабного вторгнення Владислав Колодрівський працював на АЗС і навіть не уявляв себе в однострої. Та 2022 року вирішив добровільно долучився до війська. Він міг не йти на фронт, бо мав астму. До того ж був єдиним опікуном старенької бабусі, адже мама та дідусь померли. Однак хлопець вважав службу своїм обов’язком.
"Обрав бути снайпером. Я не могла усвідомити, що він із дитини зробився таким чоловіком. Таким самостійним", – розповідає бабуся захисника Петруня Колодрівська.
Зрештою, Владислав здобув омріяний військовий фах. Служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Мав позивний Зевс.
У лютому 2023 року захисник планував приїхати додому у відпустку та одружитися. Однак ввечері 3 лютого із завдання він не повернувся. У той день Владислав їхав відкритою ділянкою дороги й ворожий дрон їх вистежив. Росіяни здалеку вели автівку українських бійців та поцілили в неї з протитанкової ракети. Трапилося це у селі Червонопопівка на Луганщині.
Поховали захисника у рідній Заставні. Йому назавжди 27 років.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
