Харків’янка Наталя Сирба вже пів року працює в Чернівецькому тролейбусному управлінні водійкою тролейбуса. Приїхала в Чернівці в листопаді минулого року.
Зізнається, що переїхала не через постійні обстріли Харкова, а через те, що чернівецькі тролейбусники отримують значно більші зарплати, йдеться у публікації "МБ".
Наталя і працює у Чернівецькому тролейбусному управлінні, і живе тут.
– Я десять років була водійкою в Харкові. Пів року працювала у Києві, але не змогла там звикнути і повернулася до Харкова, – каже Наталя. – Коли почалося повномасштабне вторгнення, у Харкові весь комунальний транспорт зупинився на три місяці. Я пішла працювати в гуманітарний штаб. Майже рік займалася гуманітаркою, налагодила усю цю роботу. Ми на початку вантажили вагони гуманітарки. Проте за рік обсяги зменшилися, і я вирішила повернутися в тролейбусне депо. Спочатку намагалася поєднувати гуманітарний штаб і роботу водія тролейбуса, але зрозуміла, що це дуже складно.
Від обстрілів у Харкові постраждало чимало комунального транспорту. Росіяни влучили в тролейбусне депо, було пошкоджено багато техніки. Розбили у депо і тролейбус, на якому їздила Наталя.
– У перші дні мама просила не йти на роботу, бо це небезпечно. А я встала наступного дня і пішла. Екстремальних моментів було чимало. Іноді доводилося змінювати маршрут, бо попереду були вибухи, – згадує жінка. – Було кілька випадків коли я їхала, а попереду мене – стовпи диму через вибух. Я тоді тисла на газ, бо треба було вивезти пасажирів. Панікувати не можна було.
Постраждав від обстрілів і будинок Наталі. І вона майже усю зиму прожила у напівзруйнованому помешканні.
– Ми живемо в Харкові, у промисловому районі. У серпні 2022 року прилетіло і в наш будинок. Це сталося о четвертій ранку, – провадить Наталя. – Я рідко реагувала на тривоги, бо в Харкові тривога триває годинами. Мама сварилася. Тоді було так само: коли почула тривогу, просто накрилася ковдрою з головою і повернулася в інший бік. А тоді почула сильний вибух за стіною. Наша квартира не постраждала, але пів будинку зруйнувало. Тоді загинуло дев’ять людей. У будинку також жила мамина сестра. Саме в їхню частину і було влучання. Ми витягували її з вщент розбитої квартири.
Після цього я відправила маму та 16-річну доньку в іншу область. Сама, одна-єдина з мешканців, майже всю зиму жила в нашому напівзруйнованому будинку. Мама після цього вибуху була в стресову стані. Вона пів року прожила за межами Харкова, а потім сказала, що не може без дому і теж повернулася. Тож і далі живе в цьому напівзруйнованому будинку.
Зараз в Чернівецькому тролейбусному управлінні працює шестеро людей з Харкова. Дехто з них навіть живуть у приміщенні адмінкорпусу ЧТУ. На четвертому поверсі для них спеціально облаштували кімнати. Наталя також живе тут.
– У Харкові мені треба було майже годину добиратися до тролейбусного депо. І це досить складно, коли о п’ятій ранку потрібно вже виїжджати. А тут вийшла з приміщення і одразу сіла у тролейбус, – жартує Наталя. – Звісно, є певні побутові незручності, але з цим можна змиритися. Кілька місяців облаштуємося, а далі, можливо, винаймемо квартиру.
Наталя каже, що у Чернівці приїхала за порадою друзів.
– Я дуже люблю Харків. Але кілька друзів поїхали працювати в Чернівецьке тролейбусне управління. Розповіли, що тут хороша робота. І я вирішила теж приїхати. Зараз у ЧТУ працює шестеро людей з Харкова, – каже Наталя. – Тут вдвічі більша зарплата. У Харкові ми отримували у середньому 15 тисяч гривень у Чернівецькому тролейбусному управлінні моя зарплата майже 30 тисяч.
Наталя зізнається, що було трохи складно звикати після роботи у Харкові до Чернівців. Вона їздить на маршрутах тролейбусів № 2, 6, 6А.
– Два тижні я стажувалася. І у перші дні мені здавалося, що ніколи у житті не зможу тут їздити, – з усмішкою розповідає водійка. – У Харкові кращі тролейбуси, вони нові, старих машин немає. А тут дуже багато старих тролейбусів, і це лякало. Не могла зрозуміти розв’язки в місті. Все було для мене заплутано: куди звернути, куди поїхати. Затори в Чернівцях великі. У Харкові широкі дороги, у чотири смуги, і це трохи по-іншому. Одне слово, за кермом у Чернівцях завжди треба бути максимально уважною, і на секундочку не можу розслабитися. В усі боки треба дивитися: вузькі дороги, кудись усі поспішають. Якщо ввімкнув поворот, то за секунду вже треба виїхати, бо будуть сигналити. Зупинки біля перехресть, вузькі заїзди на Соборній площі — до цього усього треба звикати.
Але мені тут дуже подобаються пасажири. Звісно, є люди, які хочуть поскандалити, але більше ввічливих і приємних. Нещодавно один пенсіонер мені навіть каву приніс із сердечком. Є пасажири, які підійдуть, побажають багато приємного від душі. І це якось так гарно звучить. Я пів року працювала водійкою в Києві, і мені не сподобалося. У Чернівцях мені подобається значно більше.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
