Свої спогади Афанасій Трифаненко записав у щоденнику / Фото molbuk.ua
Мешканцю села Топорівці Афанасієві Трифаненку 24 березня виповнилося 85 років. Попри свій вік, чоловік пам’ятає усе пережите так, начебто це трапилося учора. З усіма іменами, прізвищами, датами, назвами міст і навіть вулиць.
У 1945 році його родину виселили на Урал. Повернулися на Буковину лише через 11 років, та й то не всі: батько Григорій так і помер там, на чужій мерзлій землі.
Спогади Афанасій Григорович зафіксував у своєму щоденнику, а також захотів поділитися ними з читачами "МБ".
"Не скажеш, де син, вишлемо до білих ведмедів"
Почалося все з того, що одного вечора старший брат, 21-річний Костя, на псевдо Голуб, який служив у загоні, що охороняв село, не повернувся додому. Пізніше з’ясувалося, що члени УПА взяли його із собою в боївку в Нових Драчинцях. Там їх накрили близько двох сотень енквадистів. Троє повстанців, зокрема й Костя, залишилися прикривати побратимів, поки ті бігли до сусіднього лісу.
Хлопці мужньо оборонялися. Проте сили були нерівними: НКВД оточили їх і застрелили. Інші повстанці встигли врятуватися.
Костянтин Трифаненко на псевдо Голуб/ фото надав Афанасій Трифаненко
"Ми тоді не знали, куди Костя подівся. Маму покликали до сільради і запитували, де син. Погрожували: "Не скажеш, вишлемо туди, де білі ведмеді". Та вона не знала. Батько на той час перебував у Києві. Тоді на війну не брали чоловіків віком старше 40 років, а відправляли відбудовувати столицю. Раптом повідомляють, що батька збила машина. Він шість діб пролежав у комі. Прийшов до тями, але відтоді мав слабке здоров’я. Повернувся додому через кілька місяців", – згадує Афанасій Григорович.
Григорій Трифаненко
Сьоме серпня 1945 року чоловік запам’ятав на все життя. Напередодні мама спекла хліб. Повечеряли, лягли спати. Вдосвіта почувся грюкіт у двері: на порозі стояла міліція, хату оточили "стрибки".
"Нам наказали збиратися. Зібрали, що змогли. У нас були дві корови, вівці, свині. На полі залишилася невижата пшениця. Усе це від нас забрали... Того дня із нашого села виселили чотири сім’ї. Звезли підводами на станцію на Рогізній, тримали там кілька днів просто на землі. Потім завантажили у товарний потяг і повезли на Росію. Ми, діти, ніколи не їздили потягом. Тож посідали біля вікна і дивилися на розбиті танки, літаки. Тоді лише три місяці як війна закінчилася".
Буковинців завезли в Удмуртську автономну республіку. Від її столиці Іжевська везли ще 150 км до кінцевої станції Кільмезь, а звідти – ще далі, у маленьке поселення. Там приїжджих поселили у дерев’яні бараки із залізними ліжками без матраців та перегородок. У поселенні електрики не було. Тож робили із пляшечок каганці, в які наливали гас. Коли гасу не було, діти кололи тріски сосон і палили їх замість свічок.
Малий Афанасій Трифаненко із матір'ю
"На жінку впало дерево, як вона кричала!"
Невдовзі людей відправили до лісу на роботу. В основному це були жінки середнього віку. Вони пиляли дерева, а гілки спалювали. На двох жінок виставили непосильну норму заготовлювати 25 кубів лісу на день. Дали вказівку спилювати так, щоби не залишати високі пеньки. А снігу – мало не по пояс, мороз сильний. У жінок були обморожені руки, обличчя.
"Над нами був спецкомендант, москаль Ліхачов. Люди запитували його: "Скажіть, скільки ми тут маємо бути?" Він відповідав: "Ви здєсь будєтє вєчно", – згадує пан Афанасій.
Заслані в Удмуртську автономну республіку, серед них - багато буковинців
Одного дня на жінку із Горішніх Шерівців впало дерево.
"Як вона кричала! Але одужала, дочекалася звільнення і повернулася у рідне село, де прожила майже до ста років", – каже буковинець.
У 1947 році настав лютий голод. Тим, хто працював, видавали листок із 30-ма марками. За одну марку відважували 400 грамів хліба. Не додавали їжі на дітей, старших людей, тож цим хлібом мала наїстися вся родина.
"Ми з хлопцями ходили в сусідні села – такі бідні, що покрівлі на хатах мохом присіли. Там жили удмурти, які масово нездужали на інфекційне захворювання очей – трахому. Ми обмінювали у них подушки на кілька картоплин або склянку борошна. Легше стало із приходом літа. Ми збирали у ярах чорницю, малину, смородину. Щоправда, дошкуляли комарі, а вночі – клопи", – оповідає чоловік.
Батькові Григорію через слабке здоров’я доручили догляд за кіньми. Та одного дня у нього стався інсульт. Дружина в цей час рубала дерева в лісі. Дізнавшись, що трапилося, вона пішки пройшла 25 км до районної лікарні, куди повезли чоловіка. Коли нарешті добралася, його вже виносили неживого.
Афанасій Трифаненко через багато років на могилі батька у Росії
"Які ж ми вороги народу?!"
Того ж 1947 року Афанасій пішов до школи. Це була невеличка кімнатка у бараку, а в ній – 25 учнів.
"Пригадую, як розповідав вірш: "За дєтство счастлівоє наше спасібо, родная страна". Та яке це було щасливе дитинство, як ми ходили голодні?" – зітхає співрозмовник.
Табель Афанасія Трифаненка у російській школі
З часом стало трохи легше. Купили козу, посадили картоплю. 14-річний Афанасій влаштувався на лісозаготівельне підприємство маркувальником.
В 1953 році помер Сталін. У репресованих з’явилася надія, що для них щось зміниться на краще. Трифаненки написали дві скарги з проханням відпустити їх додому. Адже мати хворіла, Афанасій був неповнолітнім. Першого разу їм відмовили, потім усе ж відпустили. Так у березні 1956 року вони повернулися до рідного села. Хоча їм спочатку не хотіли давати дозвіл на проживання тут.
"Коли я запитав, чому не можу жити у рідному селі, нам відповіли, що ми вороги народу. Стало так прикро на душі. Бо які ж ми вороги народу?!" – дивується.
Врешті мати із сином зайшли до своєї хати, із якої їх виселили понад десять років тому. Будинок на той момент уже конфіскували і передали на баланс школи. Усе майно забрали до колгоспу.
"Ми облаштувалися у маленькій кімнатці. У ній не було нічого: ні стола, ні стільця, ні ліжка. Просто голі стіни. Довелося усе починати з нуля..." – ділиться колишній репресований.
24 березня Афанасію Трифаненку виповнилося 85 років /Фото molbuk.ua
“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
